Mryntu

село Білилівка;
	; ; Руїни замка і костел. Малюнок Наполеона Орди ;
; Країна;	; Україна;
; Область;	; Житомирська область;
; Район/міськрада;	; Ружинський;
Рада/громада;	; Білилівська сільська рада;
Код КОАТУУ;	1825280401;
Облікова картка;	; Білилівка ;
Основні дані;
Засноване;	; 1071;
Колишня назва;	; Білилів, Роставиця;
; Населення;	2193;
Площа;	6,842 км²;
Густота населення;	320,52 осіб/км²;
; Поштовий індекс;	13642;
; Телефонний код;	+380 4138;
Географічні дані;
; Географічні координати;	; 49°40′34″ пн. ш. 29°00′30″ сх. д. / 49.67611° пн. ш. 29.00833° сх. д. / 49.67611; 29.00833Координати: 49°40′34″ пн. ш. 29°00′30″ сх. д. / 49.67611° пн. ш. 29.00833° сх. д. / 49.67611; 29.00833;
Середня висота; над рівнем моря;	244 м;
; Водойми;	р. Роставиця, Ситна;
Найближча залізнична станція;	; Роставиця;
Відстань до; залізничної станції;	1 км;
	;
	;
Місцева влада;
Адреса ради;	13642, с. Білилівка, вул. Жовтнева, 1; тел. 9-61-31;
Карта;
	; ; ; ; Білилівка; ; ;
	; ; ; ; ; Білилівка; ; ; ;
	; Білилівка у Вікісховищі?;

Біли́лівка (в давнину – Білилів, Роставиця (чи Раставиця)) — село в Україні, в Ружинському районі Житомирської області.

Зміст

1 Транспорт

2 Історія

3 Друга світова війна

4 Персоналії

5 Посилання

6 Примітки

Транспорт |

На північ від села (1 км) проходить залізниця Погребище-Козятин. На зупинці "Роставиця" зупиняються дизель-поїзди до Козятина, Погребища, Жашкова та Христинівки. У Козятині можна зробити пересадку на поїзди до Вінниці, Бердичева, Житомира та Києва та багатьох інших міст України.

Історія |

Упродовж своєї історії Білилівка змінює декілька назв. Як стверджують науковці і це засвідчують літописи, першопочаткова назва даного поселення була Ростовець. Звідки вона походить невідомо, хоча в її основі лежить корінь Рос, Рось, Росява, Ростов, Ростовець. Правдоподібною є версія про те, що від цього давньоруського містечка одержала назву і річка Роставиця, оскільки в літописі часто згадується Ростовець, а Роставиці немає. За свідченнями, зафіксованими в польських історичних джерелах, та розповідями старожилів села друга назва була Білилів, яка походить від білої глини, що знаходиться на території цього поселення. Пізніше є згадка про Раставицю і тільки у 16 столітті містечко отримує сучасну назву Білилівка.

Але й досі в селі розказують легенду про те звідки з'явились такі назви:

«До Роставця, рештки валів якого і зараз можна побачить на горі, підійшло військо тай стало табором на полі де зараз церква і базар. Загнали воіни коні в річку, а вона раніше широченна була, стали напувать з Роставиці, та не змогли. Не пили коні ту воду, бо напередодні були сильні дощі, порозмивало в верхів’ях за лісом яри де люди білу глину беруть, тай лякалися коні тієї води, тільки всі, якої б масті не були – побілилися. От і прозвали люди з того часу місце перед Замковою горою Білилівкою. А військо перейшло до притока Роставиці, наситило коней чистою водою, тай прозвало на знак такої події цей приток Ситна».

Білилівка — містечко Бердичівського повіту над річками Роставицею і Ситною. Білилівка знаходиться за 25 верст від Бердичева, 180 — від Києва і 7 верст від Козятина. Має три тисячі вісімдесят два православних мешканці, двісті католиків і одна тисяча чотириста ізраїльтян. Двічі на тиждень тут відбуваються ярмарки. Шкірзавод, пивоварня, винокурний промисел, управління адміністративне і поліційне.

Правдоподібно, що свою назву Білилівка отримала від білої глини, яка розташована у цих місцях. Ще за дуже давніх часів стояв тут город Білилів, який вміщав у собі сорок сороков, церкви і багато лицарства, але орда дуже часто нападала на Україну і знищила цей город. В церквах татари тримали коней. Коли це було невідомо, але може бути, що це відбулось у 1483 році, під час наїзду татар, коли Менглі-Гірей хан Перекопський запустив мародерські загони (чамбули) по всій Київщині і знищив все дощенту і тут запанувала пустеля.

Тільки наприкінці 16 століття Білилів, на місці давно знищеного міста, почав заселятись знову під назвою Білилівка чи Роставиці.

Якось в 1607 році один з наїздів татарських, застав тут коронні війська, які звели з ними битву, але були розгромлені, а Білилівка і ціла околиця повторно знищена. Поліг у цьому бою Ярош Вільга Гадзімірський — досвідчений військовий муж, лицар, захисник цього краю.

З давніх актів відомо, що 1608 р. прибрала ці маєтності Анна з Ходкевичів, княжна Йоахимова Корецька — дідичка містечка Корець, уроджена сестра великого Яна Кароля Ходкевича. Не встигла однак набути ці маєтності, як в 1612 році знову напали татари і Білилівка, тільки що по-новому заселена, перетворилась в пустелю. Та попри те, ці місця знову були заселені людьми. Окрім Білилівки, неподалік виникли ще інші села: Сестринівка, Махаринці, Огіївка і Голубівка. Засновниками цих сіл стала шляхта, яка була на службі князів Корецьких. Це Сестринець, Махаринський, Огій і Голуб. В Білилівці Анна Корецька збудувала замок тут же монастир східного обряду і другий банний недомурований. Також збудувала дім для подорожніх.

Її син Самуель, князь Корецький, був узятий в полон у битві під Цецорою і задушений у вежі в Стамбулі. Мати його пережила. По її смерті маєтність Білилівська перейшла до дочки Самуеля Анни, яка була заміжня за Андрієм Ліщинським, зреклась своєї частки з Білилівських володінь на користь Кароля Корецького.

Князь Кароль Корецький був фундатором в Білилівці костьолу римського обряду. Помер він у 1623 році. По його смерті володіння волинські і українські перейшли у спадок до його єдиного сина — князя Самуеля Кароля, який помер у 1651 році — останнього нащадка сестер князя Самуеля і Кароля, а дочок князя Йоахима Корецького, Чарторийських, Сапігів, Радзівіллів і Санґушків.

Князі Самуель і Кароль Корецькі мали великі борги. Білилівку та інші села ще за життя свого роздали під застави. Тому володарем Білилівки вже в 1644 році був якийсь Павло Янковський.

В 1637 році 26 листопада Миколай Потоцький — гетьман польний коронний — з військом прийшов до Білилівки, ідучи на вгамування козаків, які повстали в глибокій Україні. Звідси він датував свій універсал до реєстрованих козаків, щоб вони підтримували короля і не злучались із низовими козаками. За воєн Хмельницького Білилівка була зайнята козаками.

В 1651 році тут проходили війська вглиб України, і в краю, який лежав поза лінією на яку претендували козаки застали край інакший — повні копи всякого збіжжя в полі і достаток. В 1700 році тут впали козаки під проводом знаних ватажків Семена Палія і Черника: містечко і майдан зруйнували, а людей порозганяли.

Під час воєн козацьких до Білилівки ні їхні володарі, ні ті, хто тримав Білилівку як заставу, не зголошувались. Тільки коли все стихло, пройшли роки, до Білилівки повернулась дочка заставника Янковського Катажина Флоріанівна Потоцька з Народичів. Від цього часу і в наступні роки (завжди способом застави) перейшли ці маєтності до її дочки Марини Лясковської. Тим часом дідичі сперечалися між собою за спадщину по Корецьких, оскільки заставники не сплачували грошей.

В 1701 році князь Єжи Любомирський — один з претендентів на цю спадщину — разом з іншими панами, які мали спадкові права на Білилівку, саме в пасхальний день зі своєю власною збройною силою, на чолі якої стояв війт з Межиріччя та при допомозі козаків Семена Палія, зайняв це містечко. Лясковська за наїзд подала протест до короля. По довгих судових справах, тяжбі Білилівка й інші села, що належали Корецьким в 1751(?) були присуджені спадкоємцю — підляському воєводі, ратненському старості Стефану Миколаю Браніцькому (?-1709^[1]).

В 1725 (або 1723^[2]) році з дочкою Стефана Миколая Браніцкого одружився болемовський староста Ян Казімєж Любомирський (†1736/1737). Білилівка в 1777 році належала дочці цього князя — Марії Радзивілловій, першій дружині Кароля Станіслава «Пане коханку» Радзивілла (розвелися 1763 р.^[3]). Вона була бездітною і не залишила нащадків. Білилівка повернулась в осідлість її вуя Яна Клеменса Браницького — гетьмана військ коронних, який як бездітний переказав всі добра свої Йоахімові Потоцькому — підчашому литовському, регіментарові Барської конфедерації, особистому ворогові короля Станіслава II Августа. Йоахим Потоцький був жонатий з Терезою Сапіжанкою; залишив 2 дочки, які вийшли заміж за графів каштелянів львівських, також Потоцьких: Кристина — за Францішка Пйотра, старосту щирецького; Йоанна — за Яна, старосту канівського.^[4]

Францішек Пйотр Потоцький — староста щирецький, посланник, посол Польщі в Стамбулі, замешкавши в Білилівці, сприяв будівництву тут палацу і саду, заклав, підніс містечко. Помер в Бердичеві, був похований в Білилівці на парафіяльному цвинтарі. Після нього Білилівка перейшла у власність його сина Яна, який був одружений з княжною Маріанною Чорторийською, яка мала двох синів: Юзефа і Германа.

Після 1831 року Білилівка була конфіскована. З палацу Потоцьких, так іще недавно існуючого, тепер не залишилось і сліду. Є тут костьол парафіяльний, фундований в 1777 році при Марії з князів Любомирських княгині Радзівіллової, у 1813 році реставрований і посвячений під титулом Яна Непомуцена. За старости щирецького Францішка Пйотра Потоцького була парафія католицька Бердичівського деканату (зараз налічується 1976 вірних, має каплицю в Махаринцях Волоських). Обіч костелу тут стоїть старожитна башта кам'яна, через літа мала стати друга подібна башта в містечку, а третя на полі. З давньго замчиська князів Корецьких, в якому містився недавно палац і сад Потоцьких, а тепер костьол і тільки що згадана башта, вціліли заледве сліди валу і перекопу, які замикають розвилку двох річок Ситної і Роставиці.

З південно-західної сторони містечка над річкою Роставицею заховалися теж сліди іншого замчиська, поблизу якого видно ще земляні окопи з обозу Семена Палія. Тут дві церкви — перша Георгієвська, фундована за князя Йоахима Корецького, разом з монастирем чернечим. Друга Троїцька церква. По козацьких війнах Білилівка підупала і з містечка перейшла на село. Однак, за старання дідичів почала підніматися. В 1719 році тут уже були євреї-ізраїліти, а близько 1766 — як пише Дунчевський — тут стали проводитись ярмарки по 2 рази на тиждень. В 1788 році княгиня Марія Радзівіллова постаралася про підтвердження цих ярмарків.

Рачинський розказує, що в часи несподіваного приходу військ турецьких чи татарських, з боку Чорного моря дикі коні злякані набігали із степу до околиці міста Білилівка. Тут недалеко в селі Лопатині є стійло, яке зветься стійлом диких коней.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Білилівської волості Бердичівського повіту Київської губернії мешкало 2437 осіб, налічувалось 297 дворових господарств, існували православна церква, школа та 5 постоялих будинків^[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4851 особи (2353 чоловічої статі та 2498 — жіночої), з яких 2613 — православної віри, 2223 — юдейської^[6].

Декілька разів у селі зупинявся Симон Петлюра.

Друга світова війна |

10 вересня 1941 року нацистами біля Білилівки розстріляно 850 євреїв — 3 захоронення^[7].

Персоналії |

Закусіло Олександр Іванович — Герой України, загинув на Сході України.

Францішек Пйотр Потоцький (1745–1829) — граф, староста щирецький, шeф регiмeнту Пoтoцьких; помер у селі^[8]

Посилання |

Białołówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.)

Примітки |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білилівка

↑ Вraniccy (01) (пол.)

↑ Вraniccy (01) (пол.)

↑ Radziwillowie (05) (пол.)

↑ Potoccy (03) Архівовано 5 March 2016^{[Дата не збігається]} у Wayback Machine. (пол.)

↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-87)

↑ Яд Вашем (рос.)

↑ Potoccy (03) Архівовано 5 March 2016^{[Дата не збігається]} у Wayback Machine. (пол.)

[1] Вraniccy (01) (пол.)

[2] Вraniccy (01) (пол.)

[3] Radziwillowie (05) (пол.)

[4] Potoccy (03) Архівовано 5 March 2016^{[Дата не збігається]} у Wayback Machine. (пол.)

[5] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

[6] рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-87)

[7] Яд Вашем (рос.)

[8] Potoccy (03) Архівовано 5 March 2016^{[Дата не збігається]} у Wayback Machine. (пол.)

搜尋此網誌