Mryntu

Іван Паскевич
рос. Ива́н Фёдорович Паске́вич
	; ;
Народження	; 19 травня 1782(1782-05-19); Полтава, Новоросійська губернія, Російська імперія;
Смерть	; 1 лютого 1856(1856-02-01) (73 роки); Варшава, Російська імперія;
Поховання	; Q4507582?;
Національність	; українець;
Країна	; Російська імперія; Польща;
Приналежність	; Російська імперія;
Освіта	; Пажеський корпус;
Роки служби	; 1800–1856;
Звання	; Фельдмаршал і list of Russian field marshals[d];
Війни / битви	; Салтановка,; Смоленськ,; Бородіно,; Вязьма,; Дрезден,; Лейпциг;
Титул	; граф Ериванський, найясніший князь Варшавський;
Рід	; Паскевичі;
Автограф	; ;
	; ;
	;
	; Паскевич Іван Федорович у Вікісховищі?

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Паскевич.

Іва́н Фе́дорович Паске́вич ( 8 (19) травня 1782(17820519), Полтава — 20 січня (1 лютого) 1856, Варшава) — російський військовий діяч українського походження, генерал-фельдмаршал (з 1829-го), граф Єреванський (від 1828-го), намісник Царства Польського («найясніший князь Варшавський») (від 1831-го).

Зміст

1 Життєпис
- 1.1 Освіта
- 1.2 Кар'єра

2 Див. також

3 Примітки

4 Джерела та література

5 Посилання

Життєпис |

Меморіальна дошка Івану Паскевичу в Полтаві

Походив із козацько-старшинського роду Полтавського полку, що вів своє походження від Паська, знатного військового товариша в армії гетьмана Богдана Хмельницького.

Освіта |

1800 — закінчив Пажеський корпус.

Кар'єра |

Учасник російсько-турецької війни 1806—1812. Під час цього конфлікту отримав п'ять бойових орденів (зокрема Св. Георгія 3-го та 4-го ступенів), золоту шаблю з написом: «За хоробрість» і чин полковника.

У листопаді 1810-го року за відзнаку в Батинській битві^[ru] Паскевич був відзначений званням генерал-майора та призначений до Києва, де сформував новий полк з місцевих гарнізонних батальйонів, і очолив бригаду. Формування полку було нелегкою справою через початковий брак дисципліни «штрафбатівців» та відсутність досвідчених офіцерів. Задля виправлення того і бойового злагодження Паскевич переніс розташування формації за місто та за три місяці напружених тренувань вивів Орловський полк на пристойний рівень^[2]. Від 1812-го командуючий 26-ю піхотною дивізією з котрою пройшов шлях франко-російської війни. Дивізія Паскевича відзначилася у важких боях під Салтанівкою і Смоленськом.

У Бородінській битві генерал зі своєю дивізією захищав редут, який увійшов в історію під назвою «Батарея Раєвського». З шести полків його дивізії залишилося близько 1200 чоловік — неповний полк. За Бородіно нагороджений орденом Св. Анни. Невдовзі вміло керував в боях під Малоярославцем, Вязьмою та Червоним, за що отримав Св. Володимира II-го ступеня. 1813-го Паскевич очолював дивізію у баталіях Дрездена та Лепціга, за що отримав звання генерал-лейтенант.

Як бойовий генерал, Паскевич критично оцінював період Аракчеєвщини, що запанував в армії після війни:

«Я вимагав, — писав він у своїх записках, — суворої дисципліни і служби … але я не дозволяв акробатства із носками і колінами вояк, я переслідував жорстокість і самоуправство, а сумлінних і хоробрих офіцерів оберігав».^[3]

3 1825 — командир корпусу.

З 1826 командував військами у Закавказзі, з березня 1827-го — намісник Кавказу.

Під час російсько-перської війни 1826—1828 російська армія під командуванням Паскевича зайняла Тебриз, а згодом і весь Азербайджан.

Під час чергової російсько-турецької війни (1828—1829), очолені Паскевичем російські частини заволоділи фортецями Карс і Ерзурум (Арзрум). За взяття фортеці Ерзурум, яка підкорилася іноземним завойовникам уперше з часів римського панування, Паскевич був нагороджений орденом св. Георгія I-го ступеня.

1831 — керував придушенням Польського визвольного повстання 1830—1831, після чого був призначений намісником Царства Польського.

1849 — російські війська під командуванням Паскевича брали участь у придушенні революції в Угорщині.

Під час Кримської війни — головнокомандувач російськими військами на західних кордонах імперії та на Дунаї (березень 1854).

9 червня 1854 отримав контузію і мусив піти у відставку. Здоров'я і сили Паскевича згасали, помер 20 січня 1856 року. Згодом перепохований у Гомелі. Незадовго до своєї смерті заповів у фонд державного інвалідного капіталу суттєву, на той час, суму в 50 тис. рублів сріблом. На ці гроші він заповів утримувати щорічно 200 осіб колишніх воїнів — інвалідів з нижніх чинів.

Див. також |

Палац Румянцевих і Паскевичів

Примітки |

↑ SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311

↑ Приготовления к войне, формирование новых полков, и в том числе Орловского пехотного.

↑ Паскевич Иван Федорович (1782 – 1856)

Джерела та література |

Усенко П. Г. Паскевич (Паськевич) Іван Феодорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 81—82. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Посилання |

Паскевич — Задунайський Іван Федорович

Іван Паскевич: блискучий полководець на службі «Жандарма Європи»

Украинский непобедимый…Как Иван Паскевич полтавчан от переселения спас

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q8513_citetype_Q35127_citetype_Q36524_citetype_Q194166"_data-entity-id="Q29861311">SNAC<span_class="wef_low_priority_links">_—_2010.</span></span><div_style="display:none;">[[d:Track:Q29861311]]</div>-1] SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311

[2] Приготовления к войне, формирование новых полков, и в том числе Орловского пехотного.

[3] Паскевич Иван Федорович (1782 – 1856)

搜尋此網誌