Mryntu

Левко Григорович Лук'яненко
Голова Комісії при Президентові України у питаннях помилування
Час на посаді:
29 квітня 2005 — 15 вересня 2008
Президент	Віктор Ющенко
1-й Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
Час на посаді:
14 травня 1992 — 15 жовтня 1993
Президент	Леонід Кравчук
Попередник	—
Народився	24 серпня 1928(1928-08-24) с. Хрипівка, Городнянський район, Чернігівська округа, УСРР, СРСР
Помер	7 липня 2018(2018-07-07) (89 років) Київ, Україна
Нагороди	Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України»
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України	15 травня 1990	—	18 червня 1992
2-го скликання
Українська республіканська партія	9 лютого 1995	—	12 травня 1998
4-го скликання
Українська республіканська партія (БЮТ)	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
безпартійний (БЮТ)	25 травня 2006	—	15 червня 2007

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа, Українська СРР — 7 липня 2018, Київ, Україна^[1]) — український політичний та громадський діяч, письменник, радянський дисидент. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Народний депутат України. Герой України. Автор «Акта проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Життєпис |

Народився 24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків. Матір походила з козацького роду Скойбидо^[2]. Коли юнаку минуло 15 років, його рекрутували в ряди Радянської армії (згодом у паспорті Л. Лук'яненка буде записано як рік його народження «1927»^[3]). Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951—1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців Івана Кандибу та Олександра Лібовича.

7 листопада 1960 у Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 були заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.

Засудження |

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що статтями 17 і 125 радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.^[4]

Кару відбував у Мордовській АРСР, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976, за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, у тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 Лук'яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

Політична діяльність після звільнення |

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається до України.

У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У 1998—1999 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.

Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.

У 2006 році разом з прихильниками вийшов з УРП «Собор» і заснував нову партію — Українську республіканську партію Лук'яненка.

Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

Володів англійською, польською, німецькою мовами^[5].

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з посади голови Української республіканської партії Лук'яненка, залишившись її почесним головою. Згодом вийшов з партії^[6].

Левко Лук'яненко був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні санкції проти Росії, поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені Росією народи, щоби стався ще один розпад Росії^[7].

Смерть і поховання |

7 липня 2018 року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив до реанімації клінічної лікарні «Феофанія» з інсультом та запаленням легень.^[8][9] Пізніше того ж дня Левко Лук'яненко помер у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту^{[10][11][12][13][1][14]}.

У понеділок 9 липня з Левком Лук'яненком попрощались у його рідному селі Хотів^[15][12][16], а у вівторок 10 липня відбулась офіційна церемонія прощання у приміщенні Клубу Кабінету Міністрів України^{[17][18][19][20][21]}, після чого його було відспівано у Володимирському соборі^[22][23][24] та поховано на Байковому кладовищі поруч з Леонідом Каденюком.^{[25][7][26][27]} Також пам'ять про Левка Лук'яненка під час свого засідання вшанували народні депутати України^[28].

Дружина Левка Лук'яненка Надія також зазначила, що перед смертю він планував видати 13-томник своїх книжок, але його підвело здоров'я^[29][19].

Після смерті Левка Лук'яненка міський голова Чернігова Владислав Атрошенко запропонував назвати одну з площ міста на його честь^[30].

7 грудня 2018 року Президент України Петро Порошенко заснував Державні стипендії імені Левка Лук'яненка^[31].

Пам'ятна дошка Левку Лук'яненку (м. Глиняни)

Бібліографія |

Левко Лук'яненко написав такі книжки:^[32][33]

• Лук'яненко Л. Що далі?. — 1989.


• Лук'яненко Л. Сповідь у камері смертників. — 1991.


• 
  Лук'яненко Л. За Україну, за її волю…. — 1991. (брошура)


• Лук'яненко Л. Вірую в Бога і в Україну. — К. : МП «Пам'ятки України», 1991.


• Лук'яненко Л. Не дам загинуть Україні!. — К. : Софія, 1994.


• Лук'яненко Л. Народження нової ери. — 1997.


• Лук'яненко Л. На землі кленового листу. — 1998.


• Лук'яненко Л. З часів неволі. — 2005.


• Лук'яненко Л. З часів неволі. Сосновка-7. — 2007.


• Лук'яненко Л. З часів неволі. Спогади та роздуми ^[34]. — ВД «Світлиця», 2009. — 446 с. — 1000 прим.

Автор численних брошур та статей.

Лук'яненко планував завершити серію мемуарів про 15-річне ув'язнення «З часів неволі» четвертою книгою з вірогідною назвою «Країна Моксель ХХ сторіччя».^[35]

Нагороди та відзнаки |

Президент України Петро Порошенко вручає Левку Лук'яненку Національну премію України імені Тараса Шевченка 2016 року

• Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).


• Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).


• 
  Почесна відзнака Президента України (1992).


• 
  Герой України (з врученням ордена Держави, 19 квітня 2005).


• 
  21 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко нагородив Лук'яненка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.


• Почесний громадянин міста Тернополя (2008 р.)


• Почесний громадянин міста Глиняни Львівська обл. 2012 р.


• 
  2 вересня 2012 року в місті Глиняни було відкрито пам'ятну дошку Левку Лук'яненку на будівлі міської ради.


• 
  Орден Свободи (1 грудня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[36]


• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).^[37]

Доброчинність |

Коштом Левка Лук'яненка та його дружини Надії в 2008 видано десяте видання документально-історичного роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр».

Примітки |

Джерела та література |

• 
  В. М. Матвієнко. Лук'яненко Левко Григорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  


• 
  О. Рафальський. Лук'яненко Левко Григорович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.411 ISBN 978-966-611-818-2
  


• 
  Ю. І. Шаповал. Лук'яненко Левко Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 297. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  


• 
  Л. В. Стасів. Лук'яненко Левко Григорович // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  


• Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Лауреати Національної премії. Лук'яненко Левко Григорович.


• 
  Українська Гельсінкська Група 1978—1982. Документи і матеріяли. — Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 405—440.


• Офіційна Україна сьогодні. Лук'яненко Левко Григорович


• Лук'яненко Левко Григорович // Хто є хто: влада, політика, громадська діяльність. — К.: Видавництво «К. І. С.», 2006. — (Who is who.ua).


• Лук'яненко Левко Григорович // Золоте сузір'я України. — (Who is who.ua).


• Лук'яненко Левко Григорович // Державні нагороди України. Кавалери та лауреати" (том V, частина друга). — К., 2014. — (Who is who.ua).


• Лук'яненко Левко Григорович // Україна. Європа. Світ. Золотий фонд нації. Vivat, Україно! — (Who is who.ua).


• Лук'яненко Левко Григорович // Україна. Європа. Світ. Українці — великий європейський народ. Золотий фонд нації. — (Who is who.ua).


• Українська республіканська партія «Собор» — Голова Лук'яненко Левко Григорович // Хто є хто: влада, політика, громадська діяльність. — К.: Видавництво «К. І. С.», 2006.


• Фонд пам'яти Олекси Тихого. Лук'яненко Левко Григорович


• 
  In memoriam. Левко Лук'яненко Історична правда. 7 липня 2018.

Посилання |

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Лук'яненко Левко Григорович

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лук'яненко Левко Григорович

• ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО: хроніка життя і боротьби | Документальний фільм (ВІДЕО)


• 
  Левко Лук'яненко: У 20 років я вирішив, що піду шляхом Наливайка


• 
  Левко Лук'яненко. Сповідь у камері смертників


• 
  Наталія Судакова (7 липня 2018). Левко Лук'яненко. Вічний революціонер. Українська правда. Процитовано 9 липня 2018. 
  


• 
  Олександра Горчинська (7 липня 2018). Той, хто каже, що Незалежність впала нам з неба, не знає, що ми діставали по 10 років тюрми та заслання. Інтерв'ю Левка Лук'яненка НВ. Нове время. Процитовано 9 липня 2018. 
  


• 
  "Творець на нашому боці. Майбутнє України залежить від нас": про що говорив українцям Левко Лук‘яненко (відео). УНІАН. 7 липня 2018. Процитовано 9 липня 2018. 
  


• 
  Крістіан Тріппе (24 серпня 2016). Левко Лук'яненко: У 1991-му незалежними ми не стали. Deutsche Welle. Процитовано 9 липня 2018. 
  


• 
  Ярослава Трегубова (10 липня 2018). «Деколи здавалося, що він безсмертний»: спогади про Левка Лук’яненка. Радіо Свобода. Процитовано 11 липня 2018. 
  


• 
  Володимир Шовкошитний (10 липня 2018). Пам'яті Левка. Еспресо. Процитовано 11 липня 2018. 
  


• 
  Левко Лук'яненко. Про десять літ минулих


• 
  Левко Лук'яненко. Цивілізаційний вибір України


• 
  Левко Лук'яненко. Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні


• 
  Левко Лук'яненко: «Україна не може програти»

п о р Герої України (перелік) 1998 Б. Патон               1999 Любов Мала • В. Сацький • В. Січовий • С. Антонець • О. Галуненко • М. Гордовенко • С. Генієвський • Катерина Гордєйчук • С. Стребко • В. Петринюк • Альфред Козловський • В. Скопенко • Г. Скудар • І. Запорожець • Лука Сушко • І. Герасимов • Л. Каденюк • А. М'ялиця • П. Балабуєв 2000 М. Павлюк • В. Богуслаєв • П. Тронько • В. Філіпчук • †В. Чорновіл • О. Возіанов • М. Борисюк • В. Літвінов • М. Руденко 2001 С. Бубка • Т. Яблонська • О. Білаш • І. Дзюба • Т. Прошкуратова • І. Плющ • Л. Кравчук • О. Омельченко • Є. Березняк • В. Козявкін • Ю. Тішков • С. Родітєлєв • Г. Астров-Шумілов • П. Солтус • П. Шаповаленко • А. Лавриненко • М. Бялик • Зінаїда Гришко • Ю. Баранов • В. Мурзенко 2002 В. Ткачук • О. Коросташов • М. Колесса • І. Копичай • А. Дерюгіна • †А. Волошин • А. Криворучко • А. Француз • Г. Бондар • Г. Кірпа • †В. Лобановський • О. Качура • Софія Ротару • Ф. Муравченко • А. Бугаєць • Ю. Алексєєв • В. Команов • Ф. Іванов • С. Поташник • Д. Моторний • О. Приліпка • О. Боровик • А. Пачевський • В. Дідківський • А. Вуйчицький 2003 Ю. Звягільський • †В. Мельников • М. Янковський • В. Бойко • В. Поляченко • А. Авдієвський • В. Мороз • О. Рой • Т. Засуха • М. Гриньов • Р. Кириченко • Д. Мельничук • М. Васильченко • В. Сілецький • В. Синяков • М. Сургай 2004 В. Лук'яненко • Я. Микитин • С. Конюхов • М. Орленко • Ю. Бондін • Л. Литвинов • В. Щеголь • М. Костюченко • О. Владимиренко • С. Тулуб • Яна Клочкова • В. Тацій • О. Жданов • П. Іващук • М. Вантух • Я. Швед • Т. Молчанова • Л. Яковишин • О. Бартєнєв • Ю. Бойко • П. Загребельний • Л. Байсаров • Ю. Білобров • Д. Павличко • Февзі Якубов • Лев Венедиктов • В. Петренко • В. Смирнов • В. Матвієнко • І. Вужинський • В. Остапчук • Г. Книшов • А. Головко • О. Кудревич • П. Саблук • Т. Корост • В. Видобора • М. Гавриленков • В. Литвин • А. Шевченко • В Кличко 2005 І. Даниленко • Максим Гулий • М. Сікорський • Д. Гнатюк • Л. Лук'яненко • †О. Берест • О. Момотенко • Б. Возницький • О. Шалімов • †В. Гетьман • †О. Гончар • М. Дорошко • І. Юхновський • †Г. Гонгадзе • Б. Олійник • †В. Стус • О. Силин 2006 Н. Матвієнко • І. Сподаренко • Олена Юрковська • †М. Ващук • †В. Ігнатенко • †О. Лелеченко • †М. Титенок • †В. Тішура • †М. Василишин • Є. Мірошниченко • В. Ніколаєв • Віра Роїк • В. Бондарев • В. Шевченко • Ю.-Богдан Шухевич • С. Хмара • І. Драч • А. Павленко • В. Оробей • †Т. Маркус • †А. Шапіро • Є. Пронюк • В. Сташис • Валентин Ландик • †О. Масельський 2007 †Олекса Гірник • †Ю. Оробець • Ю. Митропольський • І. Вакарчук • †К. Дерев'янко • П. Костюк • В. Брюховецький • М. Жауров • Ада Роговцева • Г. Вороновський • Б. Літвак • І. Балюк • Г. Березовський • В. Стельмах • М. Романчук • М. Багров • О. Крижовачук • С. Руденко • С. Бистров • Ю. Гречиха • †Р. Шухевич • О. Вадатурський • І. Палій • Т. Шевченко (директор АМК) • †В. Івчук 2008 В. Казаков • В. Моргун • †А. Солов'яненко • Марія Стеф'юк • В. Хорішко • В. Дзензерський • Н. Крюкова • Ю. Косюк • І. Гулий • М. Скорик • В. Гречушкін • Б. Грядущий • В. Макаров • В. Сушкевич • А. Коваленко • А. Ровчак • М. Жар • †Г. Китастий 2009 Р. Іваничук • Є. Станкович • †В. Івасюк • Ю. Мушкетик • П. Муравський • Ю. Карасик • О. Порошенко • А. Паламаренко • В. Зінкевич • С. Войтович • М. Бойко • О. Мостіпан • Т. Балагура • І. Пасічник • Є. Савчук • А. Кобзаренко • П. Шилюк • Людмила Лятецька • Д. Ківа • Л. Губерський • Г. Бобов • І. Гута • Ю. Мельник • Віра Найдьонова • В. Чернишенко • Валентин Симоненко • М. Зубець 2010 †С. Бандера • Г. Омельченко • С. Бондарчук • В. Бар'яхтар • Ольга Басистюк-Гаптар • В. Воліков • О. Риженков • М. Шаповал • І. Юрченко • С. Шемук • І. Шевченко 2011 В. Сабодан • Б. Білаш • О. Ключников • Б. Рибалко • М. Степаненко • Б. Ступка • С. Трошин • Лариса Шитикова • В. Кошельник • С. Лазуренко • О. Однораленко 2012 О. Баталін • П. Гадз • О. Голубенко • В. Заклунна-Мироненко • М. Короленко • О. Мінаєв • Д. Романенко • С. Слюсар • С. Червонописький • Ю. Шикула 2013 О. Богданов • О. Мокринських • С. Обухов • В. Приз • В. Ремньов • І. Боримський • М. Матрунчик • Л. Шиман • Б. Дейч • С. Поважний • М. Резнікович 2014 †С. Кульчицький • †Костянтин Могилко • †Т. Сенюк • †Б. Завада • М. Забродський • †Є. Зеленський • І. Гордійчук • †Р. Лужевський • †Небесна сотня • †С. Кривоносов • †Д. Майборода • О. Петраківський 2015 †О. Аніщенко • І. Герасименко • О. Трепак • С. Шаптала • †О. Бадера • †Ю. Дяковський • †Ю. Поправка • †В. Рибак • †Д. Чернявський • Н. Савченко • В. Зубанич • С. Собко • О. Порхун • В. Гринюк • †Ю. Коваленко • †І. Зубков • †О. Міхнюк • †І. Зінич • В. Божок • Є. Межевікін • †С. Цимбал 2016 †В. Орленко • †Вячеслав Семенов • А. Ковальчук • В. Чибінєєв • †І. Брановицький • †С. Колодій • †О. Лавренко • †В. Гарматій • А. Ткачук • †А. Снітко • †С. Табала • †М. Яровий 2017 В. Жемчугов • †А. Кизило • †В. Сліпак • †Є. Тельнов • †Р. Аметов • †М. Жизневський • †Є. Лоскот • В. Тарасюк • †М. Шаповал • †О. Капуш 2018 †Є. Пікус • †О. Довгий • В. Соснін • †А. Конопльов 2019 Філарет † — нагороджений посмертно       курсив — нагороджений орденом «Золота Зірка»       простий текст — нагороджений орденом Держави

п о р Українська Гельсінська група Гельсінські угоди • Українська Гельсінська спілка • Литовська Гельсінська група • Московська Гельсінська група • Г'юман Райтс Вотч • ОБСЄ Засновники Микола Руденко (керівник) • Олесь Бердник • Петро Григоренко • Іван Кандиба • Левко Лук'яненко • Оксана Мешко • Микола Матусевич • Мирослав Маринович • Ніна Караванська • Олекса Тихий Члени УГГ з 1977—1978 Петро Вінс • Віталій Калиниченко • Василь Стрільців • Василь Січко • Петро Січко • Василь Овсієнко • Юрій Литвин Члени УГГ з 1979 Ольга Гейко-Матусевич • Микола Горбаль • Йосиф Зісельс • Зеновій Красівський • Ярослав Лесів • Володимир Малинкович • Петро Розумний • Василь Стус • Іван Сокульський • В'ячеслав Чорновіл • Стефанія Шабатура Члени УГГ з 1985 Петро Рубан Категорія

Тематичні сайти Rodovid.org Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України · Britannica (онлайн) Нормативний контроль GND: 119428628 · ISNI: 0000 0004 1735 1376 · LCCN: n83035072 · LNB: 000202619 · NKC: js20020812742 · NTA: 106807188 · NUKAT: n97030660 · SUDOC: 117605247 · VIAF: 20490599