Mryntu

Конституція України встановила такі ж стандарти в сфері гендерної рівності, які закріплені в Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, інших міжнародних документах.

З прийняттям Основного Закону України конституційний процес не завершився, він триває донині, конкретизується в законах, кодексах, інших нормативних актах. Поширенню ідей гендерної рівності та справедливості велика увага приділяється з боку міжнародної спільноти, Організації Об'єднаних Націй та окремих агентств і регіональних груп.

Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, як європейська Держава за роки незалежності зробила впевнений крок до усвідомлення необхідності здійснення гендерних перетворень. Це і помітна активізація жіночого громадського руху і стійка тенденція до зниження відсотка безробітних жінок, збільшення кількості жінок-підприємців та інше.
Головне досягнення жіночого руху в країнах Центральної та Східної Європи останніх п'яти років полягає в тому, що питання жіночих прав, гендерної рівності увійшли в політичний порядок денний майже усіх країн. Процес становлення в Україні демократичної держави та громадянського суспільства, а відтак — входження країни до світового та європейського співтовариства, вимагає розробки й здійснення ґендерної політики, розвитку ґендерної активності чоловіків і жінок, адаптації до світових умов творення ґендерної демократії.

Не можна не погодитися з тим, що гендерна рівність є не просто «соціальною справедливістю, вона сприяє розвитку». Але важливість досягнення гендерної рівності як соціально-правової цінності ще не знайшла широкого відображення в сучасній Україні. Новизна поняття гендеру обумовлена як і відносною «молодістю» ґендерного підходу (перші наукові праці з'явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Поняття «гендер», як вiдомо, було введене в соцiальнi науки Енн Оклей в 70-х роках ХХ сторiччя.

Найбільш загальне визначення гендерної рівності можна сформулювати наступним чином: гендерна рівність — «рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків у суспільстві, рівні умови для реалізації прав людини, участі в національному, політичному, економічному, соціальному та культурному розвитку, отримання рівних винагород за результатами участі». Тобто, під гендером розуміють модель соціальних відносин між жінками та чоловіками, яка не тільки характеризує їхнє спілкування і взаємодію в сім'ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в суспільстві.

Ґендерні відносини постійно переглядаються, а отже, змінюються політичні, економічні, соціальні та культурні умови зовнішнього середовища на національному та міжнародному рівнях. Впровадження гендерних аспектів у формуванні законодавства України — це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш результативних і ефективних методів державного втручання. Інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід'ємним критерієм у процесі розробки загальної концепції, здійснення моніторингу й оцінки напрямків державної політики в політичній, економічній і суспільній сферах для того, щоб жінки, і чоловіки могли одержувати рівну вигоду, а нерівність була викорінена. Підставами для впровадження гендерного підходу в державне управління є такі фактори:
1) гендерний підхід — це прояв демократії. Ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі;
2) оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов. Тому для забезпечення розвитку суспільства необхідно, щоб методи гендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямків політики.
Якщо зараз оглянути пріоритети країн ЄС, то можна побачити, що Німеччина визначила за основний принцип «досягнення рівних можливостей для всіх на роботі і в суспільстві» та сформулювала чотири пріоритети у сфері гендерної рівності, серед яких, зокрема, просування рівних можливостей на робочому місці та в суспільстві.
Португалія визначила шість пріоритетів з просування тендерної рівності, серед яких зайнятість та розвиток підприємництва серед жінок, боротьба з гендерними стереотипами та насильством, здійснення досліджень щодо проблем жінок і бідності, гендерне інтегрування.

Словенія проголосила пріоритетом розширення участі жінок у суспільному житті, боротьбу з дискримінацією за гендерними ознаками у всіх сферах суспільства.
Україна також стала на шлях боротьби з дискримінацією. Таким чином були прийняті «Національні плани дій у сфері просування жінок» для досягнення гендерної рівності в Україні.
Безумовно важливим кроком у формуванні гендерного законодавства стало прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 року та Указу Президента «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 26 липня 2005 року. Посилився рівень інституалізації цих питань — шляхом створення спеціальних відділів та введення посад радників з гендерних питань. Було прийнято Постанову Кабінету Міністрів щодо проведення гендерно-правової експертизи чинного законодавства і проектів нормативно-правових актів в усіх сферах його застосування та відбулися парламентські слухання на тему «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії і перспективи» і «Сучасний стан та актуальні завдання у сфері запобігання гендерному насильству». І, як наслідок, Кабінет Міністрів України, з метою забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та можливості для їх реалізації як основного права людини, затвердив «Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року». Було створено Міжвідомчу раду з питань гендерної рівності . Більшість міжнародних експертів сходиться на думці, що Україна, власне, стала на шлях створення сучасного національного законодавства, яке буде сприяти гендерній рівності та забезпечнні гарантій того, що ніхто не може дискримінуватися за статтю.

Гендерний аналіз українського суспільства дає змогу виявити так звані проблемні зони, які потребують активного втручання з боку держави та суспільства, і є відправними пунктами процесу формування гендерної політики. Серед них для України найгострішою проблемною зоною вчені та політики називають політичну сферу. Наприклад, склад Верховної ради це 450 депутатів, але тільки 47 з них це жінки. Не менш актуальною проблемою для України є бідність. Причому рівень заробітної плати жінок та їх доходів значно нижчий ніж у чоловіків. Навіть за офіційними статистичними даними рівень заробітної плати жінок становить близько 73 % заробітної плати чоловіків. Як наслідок, — набагато нижчий рівень пенсій. Тому потрібно визнати, що становлячи більшу частину населення України, жінки більше представлені й серед бідних та незахищених. Хіба це не обґрунтування необхідності проведення гендерної політики в державі!? І гендерна політика має бути спрямована не на створення та формування нових пільг, а на формування умов для подолання незахищеності та вирішення при цьому інших форм дискримінації. Вона має розглядатися на сучасному етапі в контексті зменшення та подолання бідності.

Держава повинна і надалі прагнути того, щоб гендерна рівність стала таким самим пріоритетним напрямком політики, як і економічна і соціальна; щоб вона була впроваджена у всі напрями діяльності органів влади, посилила позиції України як правової держави. Адже лише країна, в основі якої лежить домінування принципу верховенства права та рівних можливостей незалежно від статі може називатись державою із високим рівнем демократії.

Література |

• Махбубян М. Х."Адаптація законодавства України до європейських стандартів у сфері гендерної політики держави"

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка, скористайтеся підказкою та розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.