Mryntu

Дезінформува́ння або дезінформа́ція (фр. des — заперечення, фр. information — інформація) — спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подання об'єктові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього стану справ та створює викривлену реальність. Поширення перекручених, не повних або свідомо неправдивих відомостей для досягнення пропагандистських, військових (введення противника в оману), комерційних або інших цілей.

Існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, яка складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені тощо.

Методи дезінформування |

• тенденційне викладення фактів — вид дезінформування, який полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об'єктові спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація. Підтримується такий напружений стан об'єкта шляхом постійного «підкидання» нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовищі інформаційного дефіциту;

• дезінформування від зворотного — відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

• термінологічне «мінування» — полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

Вислови про дезінформацію |

• 
  Папа Римський Франциск визначив дезінформування в ЗМІ як ситуацію, коли подається лише та інформація, яка комусь вигідна, і тоді глядачі чи слухачі вже не зможуть зробити правильні висновки, тому що не мають усіх складових:

• Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Вікторія Сюмар про події під час війни на сході України:

• 
  Генерал Секурітате Іон Міхай Пачепа про те, як Йосип Сталін написав на доповіді розвідки, яка повідомляла, що Адольф Гітлер нападе на Радянський Союз у червні 1941 року:

• 
  Генеральний секретар НАТО, Андерс Фог Расмуссен:

Історія |

Радянський Союз |

Огляд |

Докладніше: Комітет державної безпеки та Холодна війна

Див. також: Операція «Трест»

Словник КДБ 1972 року давав таке визначення «дезінформаційним відомостям»:

Методичне застосування дезінформації як зброї розпочалось в Радянському Союзі в 1923 році після створення за пропозицією заступника голови ВЧК-ГПУ Йосипа Уншліхта спеціальне бюро з ведення активної розвідки — дезінформації супротивника^[6].

Книга про історію російської зовнішньої розвідки за редакцією Євгена Примакова зазначає, що:

Інколи об'єкти таких «активних заходів» помилково вважали, що Радянський Союз ставив на меті дезінформації лише спаплюжити чи принизити їх репутацію. Однак, із наведеної цитати випливає, що мета могла бути складнішою: спонукати супротивника вчинити необхідні СРСР дії.

Станом на 1960-ті відділ Д КДБ, відповідальний за операції дезінформації мав у себе в штаті від 40 до 50 чоловік, які займались розробкою операцій, які потім виконувались «резидентатурами» в окремих країнах. В 1970-му департамент Д був підсилений та перетворений на «Директорат А»^[6].

За спогадами учасників тих подій, служби державної безпеки країн реального соціалізму створювали аналогічні відділи за взірцем КДБ СРСР. Наприклад, в 1962—1963 роках в Штазі почалось створення окремого відділу для здійснення активних заходів. Цей відділ проіснував аж до краху радянської системи та возз'єднання Німеччини в 1989 році. Основною мішенню для його діяльності була західна Німеччина, натомість радянський КДБ був зосереджений на боротьбі проти Сполучених Штатів аж до свого розпаду в 1991 році^[6].

Тогочасний голова першого головного управління (зовнішня розвідка) КДБ СРСР Леонід Шебаршін назвав головною метою «активних заходів» «завдання політичної та моральної шкоди нашому опонентові, Сполученим Штатам. Ми намагались послабити їх позиції під час переговорів та посіяти непорозуміння у відносинах між західними партнерами». Дозвіл на здійснення операцій КДБ мало отримувати в Політбюро КПРС, а з середини 1980-тих — у Михайла Горбачова^[6].

Протягом «Холодної» війни відбулись численні «активні заходи». Наприклад, в квітні 1949 року в Парижі та Празі був створений сурогат радянських спецслужб — Світова рада миру. Новостворена організація проголосила головною метою «захист миру у всьому світі та боротьбу з агресією, з пропагандою, та спробами ворогів народу спровокувати третю світову війну». Оскільки пацифічні настрої тоді були досить поширеними, кремлівське керівництво сподівалось на широку підтримку новоствореного сурогату радянських спецслужб. Проте, організація була скомпрометована коли лише за місяць до її створення комуністичні партії Італії та Франції заявили що, як і під час Радянсько-нацистського союзу зрадять власні країни на користь СРСР. На той час, після «ліквідації» Комінтерну, компартії закордоном перебували під управлінням міжнародного відділу центрального комітету комуністичної партії Радянського Союзу^[6].

Вигадані історії |

Біологічна зброя у Корейській війні |

На початку 1952 року радянські спецслужби використали Світову раду миру для поширення брехні про начебто застосування Сполученими Штатами біологічної зброї під час війни в Кореї. Спочатку радянські спецслужби скористались західними журналістами, ідейними комуністами, а згодом і завербованих агентів КДБ для розміщення в ЗМІ повідомлень про начебто застосування біологічної зброї в Кореї. В березні-квітні 1952 року до Китаю та Кореї прибула міжнародна делегація в складі якої були члени національних відділень Світової ради миру. Ця делегація підтвердила застосування біологічної зброї^[6].

Згодом від імені членів цієї делегації стали виходити книжки типу «Schwarzbuch über den Bakterienkrieg» які «доводили» злочини американської воєнщини. Їхні автори як, наприклад, Гейнріх Брандвайнер (нім. Heinrich Brandweiner), отримували різні премії та винагороди від КПРС^[6].

Американський уряд рішуче заперечив висунуті звинувачення та звернув увагу на роль Радянського Союзу в поширенні брехні. В травні 1953 року, вже після смерті Сталіна, радянське керівництво вирішило, що ця історія завдає більше шкоди аніж користі та наказало Мао Дзе-дуну та Кім Іл Сунгу припинити її поширення^[6].

Відтоді згадки про біологічну зброю в Кореї стали стрімко загасати аж до 1999 року, коли Північна Корея скористалась цією легендою для зриву міжнародних інспекцій її ядерної програми. Як доказ, була використана нещодавно видана книжка «The United States and Biological Warfare» авторства двох канадських вчених: Стефана Ендікота (англ. Stephen Endicott, його батько свого часу отримав сталінську премію) та Едвард Хагерман (англ. Edward Hagerman)^[6].

І хоча вигадка про біологічну зброю з часом зішла нанівець, СРСР вигадував нові теми дезінформації: начебто в 1985 році США та ПАР створили бомбу, яка вб'є всіх негрів та не зачепить осіб з білою шкірою. Інша версія казала про знищення арабів та збереження євреїв^[6].

СНІД |

Докладніше: Операція «INFEKTION»

Серед інших відомих прикладів дезінформації можна згадати звинувачення на адресу американських спецслужб в навмисному створенні вірусу ВІЛ/СНІД як біологічної зброї. КДБ дало старт цій історії в 1985 розмістивши статті як в радянській, так й іноземній пресі. Вже у вересні 1986 року ця історія здобула широкої уваги. На з'їзді Руху неприєднання в Хараре навіть була поширена стаття начебто трьох «французьких лікарів» (насправді жоден з них не був французьким лікарем) яка у псевдонауковому стилі демагогією та пересмикуванням «доводила» походження вірусу з лабораторії у Форт Детрік. При цьому жодних доказів наведено не було, а текст був сповнений найелементарнішими помилками^[6].

Попри явну безглуздість стаття здобула широкий розголос у міжнародних ЗМІ, що було використано КДБ для роздмухування протестів проти розміщення військових баз США в країнах НАТО. Професійні провокатори спонукали місцеве населення завадити розгортанню американських баз аби убезпечити себе від епідемії вірусу СНІДу, який навмисно розносили американські військові^[6].

У відповідь Сполучені Штати довели до відома радянського керівництва що у випадку продовження цієї кампанії буде розірвана будь-яка співпраця в досліджені вірусу СНІД. Усвідомивши можливі втрати КДБ було вимушено згорнути зусилля з поширення цієї історії^[6].

17 березня 1992 року походження брехливих звинувачень з КДБ було підтверджене Євгеном Примаковом^[8].

Російсько-українська війна |

Див. також: Російсько-українська кібервійна, Агресія Росії щодо України (2014), Російська пропаганда та Вибір Олега

Від часу проголошення незалежності України Російська Федерація веде постійну інформаційну війну проти України. Особливо вона була посилена в роки правління проросійського режиму Януковича^[9]. На думку деяких оглядачів, від початку агресії Російської Федерації (лютий 2014) російська пропаганда набула форм геббельсівської пропаганди часів Другої світової війни^[10][11].

Дослідники американського аналітичного центру RAND зазначають, що щонайменше після війни проти Грузі в 2008 році, Російська пропагандистська машина зазнала істотних змін. Російська пропаганда ефективно скористалась новими каналами для поширення своєї інформації при анексії Криму в 2014 році та під час війни на сході України, інтервенції до Сирії та ширшому протистоянні з країнами-членами НАТО. Російська пропаганда дуже інтенсивна, відірвана від реальності, та поширюється багатьма каналами. Також російська пропаганда стрімка, безперервна, повторювана, але їй бракує внутрішній узгодженості. Дослідження з експериментальної психології свідчать, що такий підхід може бути досить ефективним. Крім того, саме ті чинники, які роблять подібну модель пропаганди ефективною, ускладнюють протидію, роблять традиційні методи контрпропаганди недієвими^[12]. Ефективності пропаганди сприяє її інтенсивність (найкращий ефект досягається, коли людина чує дезінформацію від когось подібного собі) та оперативність (змінювати думку на іншу важче)^[13].

З початком війни спроби Росії вплинути на громадську думку стали інтенсивнішими. Такі спроби були помічені в Німеччині німецькою контррозвідкою. В оприлюдненому восени 2016 року звіті було зазначено, що російські засоби масової інформації розпочали інтенсивну кампанію впливу на громадську думку в Німеччині, при цьому російська пропаганда не гребувала й дезінформацією. Серед основних державних каналів поширення інформації були названі:

• Телеканал RT (Russia Today) з багатьма каналами мовлення та охопленням аудиторії близько 700 млн чоловік по всьому світу.


• Платформа цифрового мовлення Sputnik News.


• 
  Russia Beyond the Headlines — онлайн портал а також буклет, який поширюється разом із провідними газетами та журналами.


• Інтернет тролі.

Ці платформи намагаються створити собі образ противаги традиційним медіа та створити їм образ затятих брехунів (так зване нім. Lügenpresse). Важливу частину цільової аудиторії російської пропаганди в Німеччині становили російськомовні емігранти з країн колишнього СРСР^[14].

Серед яскравих прикладів дезінформації став так званий «випадок Лізи» (нім. Fall Lisa), коли російські ЗМІ поширили сфабриковану історію про начебто зґвалтовану іноземцями дівчинку^[14]. В Україні широкого розголосу здобув сюжет 1-го каналу РТ в липні 2014 про «розп'ятого в Слов'янську 3-річного хлопчика». Сюжет виявився звичайною інсценіровкою-інсинуацією російських ЗМІ в якому знялася «свідок» — професійна провокаторка Галина Пишняк^[15][16][17].

Операції під чужим прапором |

Російські спецслужби здійснювали й операції під чужим прапором. Так, наприклад, в липні 2016 року інтернет-персонаж від імені «Правого сектору» заявив про несанкційоване проникнення до комп'ютерної мережі Польського міністерства оборони. Погрожуючи оприлюднити викрадені таємні документи цей персонаж став вимагати викуп у валюті Біткоїн, еквівалент $50 тисяч^[18].

При цьому, зловмисники потурбувались про те, аби створений ними персонаж виглядав як група волонтерів українського національно-патріотичного руху «Правий сектор». Зокрема, вони розмістили на своїх сторінках реквізити для збирання пожертв для українських військових^[19].

Однак вимоги сплатити гроші були рішуче відкинуті керівництвом польського міністерства оборони, а сам «Правий сектор» категорично заперечив свою причетність до цього злочину^[19].

На думку фахівців фірми CrowdStrike мета операції полягала в спробі дискредитувати українських військових, український національно-патріотичний рух, та вплинути на громадську думку в Польщі для погіршення ставлення до України^[19].

Протидія |

Міжвідомча робоча група з активних заходів |

Міжвідомча робоча група з активних заходів (англ. Active Measures Working Group) була створена адміністрацією Президента США Рональда Рейгана в 1981 році. Робоча група була спочатку підпорядкована Державному департаменту а згодом — Інформаційним агенством (англ. United States Information Agency, USIA)^[20][21]. Група була створена з ініціативи працівників Державного департаменту з метою ефективнішої протидії радянській пропаганді^[21]. Також існують припущення, що робоча група була створена, оскільки фахівці ЦРУ з радянських активних заходів прагнули отримати можливість відкрито поширювати свої знахідки з більшим авторитетом, аніж це могло зробити саме ЦРУ^[21].

Першим секретарем робочої групи був заступник державного секретаря Деніс Кукс (англ. Dennis Kux). До її складу входили представники ЦРУ, ФБР, міністерства оборони, агентства з роззброєння та контролем за обігом зброї, військової розвідки, міністерства юстиції, та інші^[20].

В своїх дослідженнях робоча група не охопила всього спектру активних заходів. Натомість, вона зосередила увагу на протидії радянській дезінформації^[20][21]. Робоча група з активних заходів розробила механізми завдяки яким відстеження радянської дезінформації стала міжвідомчою роботою з протидії дезінформації, а не справою одного лише ЦРУ^[21].

За час свого існування робоча група підготувала та оприлюднила низку відкритих доповідей.

Комісія Євросоюзу |

Докладніше: План дій ЄС проти дезінформації

Зважаючи на велику кількість різного роду інформаційних скандалів, що вибухають у медіа та пресі з 2014 року, Євросоюз представив свій план боротьби з дезінформацією та фейковими новинами. Окрім класичних ЗМІ, чималу увагу приділили ще й соціальним мережам, що є найбільш сприятливим осередком розповсюдження неправдивої інформації. Саме тому вищий орган виконавчої влади Євросоюзу пропонує ряд заходів, що мають на меті зробити онлайн ЗМІ більш прозорими та чесними перед читачами. Зокрема, онлайн-платформи зобов'язуються створити Кодекс практики, за умовами котрого спонсорський контент, особливо політичного характеру, стане прозорішим; розробляться механізми боротьби з ботами; інформація про алгоритми роботи ресурсу має бути відкритою, щоб її могли перевірити сторонні тощо. Окрім базових необхідних розробок по підвищенню рівня медіа грамотності серед населення країн ЄС, також пропонується підтримувати ці країни у випадку кібер-загрози під час виборів. Ще однією інновацією стануть фактчекінгові агентства.^[22]

Примітки |

Література |

• «Disinformation: Former Spy Chief Reveals Secret Strategies for Undermining Freedom, Attacking Religion, and Promoting Terrorism». Ronald Rychlak, Lt. Gen. Ion Mihai Pacepa. WND Books, 2013. ISBN 978-1936488605
  


• «Політологія: Словник-довідник». М. А. Василик, М. С. Вершинін та ін — М.: Гардаріки, 2001. — 328 с.


• «Політична наука: Словник-довідник». Санжаревський І. І., видання 4-е, випр. і доопр., Тамбов, 2012 р.


• «Острое оружие дезинформации» // Очерки истории российской внешней разведки: В 6 томах. 1917—1933 годы. — г. Москва: изд. Международные отношения, 1996 г. (рос.)
  


• 
  Г. Почепцов «Сучасні інформаційні війни». Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія». 2015Про книгу Почепцова.
  

Див. також |

• Пропаганда


• Логічна хиба


• Маніпуляція


• Інформаційна війна


• Оперативна гра


• Російська пропаганда


• Радянська пропаганда

Посилання |

• 
  Дезінформація // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
  


• ДЕЗІНФОРМАЦІЯ, Eкономічна енциклопедія


• 
  (рос.) Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш. Современный экономический словарь. — 2-е изд., испр. М.: ИНФРА-М. 479 с. 1999


• 
  (нім.) Realität ist nicht wirklich — Informationen über die desinformierte Gesellschaft