Mryntu

Нестор Іванович Махно
Прізвисько	Батько Махно
Народження	26 жовтня (7 листопада) 1888(1888-11-07) Гуляйполе, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть	6 липня 1934(1934-07-06) (45 років) Париж, Французька республіка туберкульоз
Поховання	Крематорій-колумбарій Пер-Лашез[d][1] :
Звання	Комбриг
Командування	в 1918–1921 роках Головнокомандувач Повстанської Армії України
Війни / битви	Українська революція
Нагороди
Махно Нестор Іванович на Вікісховищі

Зовнішні відеофайли
	"Непрощені" Нестор Махно (2007)

Не́стор Іва́нович Махно́ («батько Махно»; 26 жовтня (7 листопада) 1888(18881107), село Гуляйполе Олександрівського повіту Катеринославської губернії, Російська імперія (нині місто Гуляйполе Запорізької області, Україна) — 25 липня — за іншими даними: 6 липня — 1934, Париж, Франція) — політичний та військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918–1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни.

Життєпис |

Народився у родині сорокадворічного Івана Родіоновича Махна, державного селянина села Гуляйполе, та його дружини Євдокії. Наступного дня його охрестили у Христо-Воздвиженській церкві й дали ім'я Нестор.^[2]

У 1889 році, коли Несторові не виповнилося ще й року, в нього помер батько. Його мати Явдоха Матвіївна Передерій залишилася у великій матеріальній скруті з п'ятьма синами: Карпом, Савою, Григорієм, Омеляном та найменшим Нестором. «На 8-му році мати віддала мене в двокласну Гуляйпільську початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко. Зимою навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 копійок в день», — так згадував Нестор Махно про своє дитинство^[3]. Згодом працював у малярній майстерні, в купецькій лавці.

Початок політичної діяльності (до 1917) |

Нестор Махно у 1909 році (?)

У 1905—1906 роках Нестор сприяв українським соціал-демократам зі «Спілки»^[4] — і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій: у 1906 став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині.

Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час експропріацій, потрібні на революцію, що вони експропріаціями атакують приватний капітал, щоб привчати робітників і селян не поважати приватну власність. Виручені гроші анархісти використовували на придбання зброї, яку купували навіть у Відні, на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби. Уночі 14 жовтня 1906^[5] відбулося перше бойове хрещення Нестора: троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука (на якого колись працював Нестор) і стали вимагати видати на користь «бідних хліборобів» 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав революціонерам лише 151 рубль. З кінцем 1906 року Махна уперше заарештовано за звинуваченням у тероризмі: він потрапив під нагляд поліції, але за браком доказів незабаром його звільнено. Слідував випадок, якого можна вважати скоріше побутовим: Махно вирішив допомогти своєму товаришу та службовцеві лікарні Михеєву позбутися суперника, відкривши на вулиці стрілянину, але промахнувся.

Після цих подій у Гуляйполі почалися арешти і обшуки, було запроваджено комендантську годину, до села прибув каральний загін під командуванням пристава Караченцева. Були заарештовані анархісти В. Антоні, Н. Зуйченко, К. Кириченко, С. Заблодський, О. Бондаренко. Але слідство не змогло довести причетності групи Антоні до нападу на пошту, і через місяць хлопців було звільнено. 27 серпня 1908 року Махна заарештували знову. Йому інкримінували вбивство провокатора Андрія Гура, хоча Махно і не був до нього причетний (провокатора вбив О. Семенюта). Збереглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій констатувалося, що Махно мав зріст 2 аршини і 4 вершки, карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, що він розмовляє українською та російською мовами, православний, на час арешту грошей та цінних речей не мав. Махно та його товариші перебували півтора року в Олександрівській в'язниці (камера № 8) і у Катеринославській губернській в'язниці. У новорічну ніч 1909-го року Махно з товаришами зробили спробу втекти, але їх схопили.

З 22 по 26 березня 1910-го року у Катеринославі Тимчасовий Одеський окружний військовий суд розглядав справу 13 гуляйпільських анархістів, серед яких був і Нестор Махно. На слідстві Нестор сказав, що ні до якої розбійницької ватаги не належить, а є членом політичної революційної організації, що виборює свободу для людей; що гроші після експропріацій йшли виключно на революцію. Суд засудив до шибениці 5 гуляйпільських анархістів (Н. Махна, Є. Бондаренка, К. Кириченка, Ю. Орлова, Н. Альтгаузена). З перелічених був страчений лише Є. Бондаренко, ще два анархісти, Шевченко та Хшива, були повішені з іншої справи гуляйпільців. В очікуванні вироку отруївся К. Кириченко. Через тяжку хворобу Н. Зуйченкові замінили смертну кару безстроковою каторгою. Гуляйпільські анархісти К. Лісовський та С. Заблодський були заслані на 6 років у виправні арештантські роти, Марія Мартинова була засуджена на 5 років тюрми.

1911–1917 роки — був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Москві.

1917—1921 |

Махно в 1918 році

Павло Дибенко і Нестор Махно в 1919 році

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

У кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О. Каледіна.

Махно негативно ставився до Центральної Ради, вважаючи її контрреволюційною владою. Він називав прихильників Центральної Ради шовіністами і проводив з ними боротьбу.^[6]Проте у певні моменти відбувалась локальна взаємодія проти загального ворога, зокрема надання боєприпасів та турбота про поранених.

Наступ в березні 1918 р. німецько-австро-угорських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові та Москві.

Махно повертався додому поїздами, маскуючись під солдата. Декілька разів державна варта намагалася його впіймати, проте безуспішно. По поверненню до села, Махно дізнався що хату його матері спалили гетьманці, а його старшого брата, інваліда, учасника першої світової війни, розстріляли, тому що вважали, що він брав участь у боротьбі проти німців та режиму Павла Скоропадського.

Коли влітку 1918 року Махно повернувся в Україну, то організував повстанський загін під назвою Чорна Гвардія, і відновив боротьбу проти німецько-австро-угорських військ та уряду гетьмана Павла Скоропадського.

Нестор Махно 1919 року

Нестор Махно, 1919

У середині грудня 1918 р. Махно мав переговори з керівництвом Директорії УНР, але відношення його до Директорії було однозначно негативне, як до спадкоємниці Центральної Ради, котра запросила в Україну австро-німецькі війська^[7]. Того ж місяця повстанські загони Махна вибили петлюрівців з Катеринослава і зайняли місто, проте 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша зуміли повернути місто, а махновці відступили.

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Згідно домовленості з більшовиками, повстанська армія формально увійшла до складу Української радянської армії і згодом одержала назву «третя бригада Першої Задніпровської дивізії» (командувач дивізії П. Дибенко), до складу якої входили також повстанські загони отамана М. Григор'єва під назвою «перша бригада Першої Задніпровської дивізії». Махно та Григор'єв отримали звання комбригів Червоної армії.

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918—1920 рр. здійснювала українська анархістська просвітницька організація «Набат» (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно виступав проти будь-якої централізованої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), забезпечення життя трудівників на основі солідарності та самоврядування.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.

У червні 1919 р. озброєна італійськими гвинтівками без боєприпасів бригада Махно зазнала значної поразки під час наступу денікінців. Радянська влада звинуватила повстанців в розвалі фронту і оголосила Махна «поза законом». Перебуваючи в тилу у денікінців, Махно продовжував боротьбу. На початку вересня 1919 р. завершив переформування повстанських загонів. Партизанське військо було зорганізовано в «Революційну повстанську армію України (махновців)», яка на той момент нараховувала близько 80 тисяч бійців.

Улітку 1919 р. повстанські війська отамана Никифора Григор'єва об'єднались з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командувачем об'єднаної повстанської армії, а Махно — Головою Революційної Військової Ради. 27 липня 1919 р. в с. Сентове, Григор'єва, який був звинувачений у погромах, грабунках і таємних перемовинах із генералом Денікіним, застрелив особисто Нестор Махно. Від самого початку відносин з Григор'євим Махно обговорював зі своїми соратниками наміри ліквідації Григор'єва та включення його загонів до складу РПАУ (махновців).

Дніпро. Будинок, у якому в 1919 р. був штаб Н. Махна.

1 вересня 1919 р. в с. Добровеличківка Херсонської губернії відбулась нарада командування Повстанської армії. Було обрано новий склад Військової ради (голова — Лащенко), затверджено структуру армії, яка складалася з чотирьох корпусів.^[8]

20 вересня 1919 р. Махно уклав угоду з УНР. Одночасно він планував вбити Петлюру, щоб очолити армію УНР.^[9][10][11]

Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А. Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони в різний час займали Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я. Слащовим та отаманом А. Шкуро.

Через ефективні військові дії повстанців проти військ Денікіна в 1919 р. в Приазов'ї, що суттєво уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, більшовики знову зважились запропонувати Махно тактичний союз.

Але вже наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців утаємничено стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й проводили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. 25 червня 1920 р. було надруковано звернення голови РНК УСРР Х. Г. Раковського та начальника тилу Південно-Західного фронту наркома внутрішніх справ РСФСР Ф. Е. Дзержинського до селян Катеринославської губернії з закликом допомогти Червоній армії ліквідувати загони отамана Махна як найнебезпечнішого ворога радянської влади. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади. Так, 29 червня — 9 липня 1920 р. відбувся рейд махновських загонів по Бахмутському, Ізюмському, Костянтиноградському, Новомосковському та Павлоградському повітах, протягом якого їхня численність зросла до 10 тисяч бійців.[1]

Під час наступу військ П. Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М. Фрунзе). Під час Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували р. Сиваш. Проте відразу після прориву до Криму і розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало раптове оточення та тотальне винищення махновських частин, що разом з ними увійшли на територію Криму. Під час цього загинула найбільш боєздатна частина повстанської армії, лише декілька сотень повстанців зуміли прорватись із Криму і доповісти решті махновців про зраду більшовиків.

З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно розподілив решту повстанців на декілька самостійно діючих формувань, на чолі одного з яких вів виснажливі і запеклі (майже щоденні) бойові дії проти більшовицьких сил, здійснивши ряд походів та рейдів по Азовському узбережжі, на Дон і у Поволжя. 27 червня 1921 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Михайлу Фрунзе було рекомендовано звернути увагу на необхідність терміново вигнати Махна з Полтавщини в одну з голодуючих губерній, якщо ліквідувати його швидко виявляється неможливим [2].

28 серпня 1921 р. Махно, отримавши важке поранення у обличчя, з 77 бійцями, що вціліли в його бойовому загоні, перейшов кордон з Румунією.

Присвоєння почесного звання «Батько Махно» |

Про повагу до Нестора Івановича з боку його прибічників і навіть противників свідчить^{[джерело?]} використання протягом багатьох десятиліть, навіть у спеціальній науковій літературі ^{[джерело?]}, по відношенню до нього стародавнього українського шанобливого звертання, широко поширеного у старі часи серед козаків і жителів степів — «батько». Вживання цього звертання в старі часи свідчило^{[джерело?]} про надзвичайну повагу до людини, майже рівну повазі до рідного батька, захисника, вчителя і спасителя. Обставини, в яких до Нестора Івановича вперше було вжито це звертання, самі по собі були досить незвичайні, в них вперше яскраво проявився талант Нестора як чудового командира, здатного врятувати своїх людей, в здавалось би безвихідній ситуації. Цей випадок описав у своїх спогадах начштабу РПАУ (махновців) В. Ф. Білаш:

В еміграції (1921—1934) |

Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 року був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 року був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УСРР. Наприкінці 1923 року Махна «за неясністю доказів» звільнили. Він з сім'єю спочатку оселився в Торуні, згодом — у Вільному місті Данциг, де постійно перебував під наглядом поліції.

З табору інтернованих написав лист до Президента Чехословацької республіки Томаша Масарика:

«Вельмишановний пане президенте, звертаюсь до Вас як до старого революціонера і соціаліста. Ви бачили, що переворот у 1917 році, яким було скинуто деспотичний центристський режим у Росії, дав можливість усім народам, що населяли її, самостійно розпочати облаштування свого життя на нових революційних засадах. Але різні авантюристичні й демократичні партії стали на перешкоді цього і з допомогою своїх послідовників, як справа так і зліва, намагались ухопити до своїх рук владу над народом. І народи в інтересах здійснення волі трудящих на місцях і в інтересах перебудови режиму на нових революційних засадах змушенні були взятись за зброю, щоб захистити свою соціальну і національну незалежність і до останніх сил боролись проти різних узурпаторів влади за збереження хоча б решток революційних досягнень.

Чеський народ, який, як і український, багато століть перебував під гнітом чужинської окупації, мав більше щастя. Є вже вільним, має демократичну владу і може вільно працювати на своїй батьківщині. Інакше склалася доля українського народу; чотири роки поливаються українські степи кров'ю його синів у боротьбі за соціальну і національну незалежність і за право бути господарем у своїй батьківщині.

Я як політичний в'язень був звільнений з тюрми в революційні дні 1917 року. Як старий політичний працівник не міг залишитись осторонь масового політичного руху, який розгорнувся тоді на території колишньої Росії і почав організаційну роботу в Катеринославській губернії. Але недовго ми спокійно займались організаційною роботою, бо з'явились люди, які хотіли використати непевне становище для свої честолюбних планів. Необхідно було залишити спокійну творчу працю, взятись за зброю і захищати завоювання революції. За час 4-літньої збройної боротьби за соціальну незалежність я був дев'ять разів поранений і знесилений. За рішенням Революційної Повстанської Військової Ради, я розпустив свою повстанську армію на дрібні відділи і в супроводі однієї сотні наприкінці 1921 року прибув до Румунії на лікування. Коли мої рани загоїлись, навесні 1922 року відправився я з групою 14 чоловік на Україну, звідки отримував повідомлення, але непередбачувані обставини змусили нас увійти на територію Польщі.

Складна політична ситуація, у якій живе Польща останнім часом, постійні загрози з боку радянської Росії змусили її забути про слов'янську гостинність і садити за колючий дріт усіх політичних емігрантів, це було зроблено також зі мною і моїм підрозділом. А нові намагання більшовиків усунути мене і моїх людей з польської території поставили мене в такі умови, перед якими бліднуть навіть умови життя в царських тюрмах.

Чеський народ, який перебував під гнітом чужої окупації, краще, ніж хто інший, зрозуміє муки століттями пригнічуваного українського народу і наше страждання у тюрмі, бо ми змагались за краще майбутнє для нього. Я думаю, що за свою 4-річну боротьбу заслужили ми у західних народів на щось більше ніж тюрма. До того часу жодна західна держава не виходила так щиро назустріч утікачам з колишньої Росії без огляду на політичні переконання, як це робить Чехословаччина.

Щира вдячність буде винагородою братерському слов'янському народу, який у тяжкі часи надав пристанище нещасним утікачам зі своєї батьківщини. Звертаюсь до вас як до старого революціонера та соціаліста — від вас залежить уможливити нам вільне життя на вашій землі після 4-річного більшовицького раю і братської польської в'язниці аж до того часу, коли ми зможемо повернутись на свою батьківщину. Прошу вас, вельмишановний пане президенте, дати розпорядження владі республіки відносно дозволу на в'їзд для мене і 12 чоловік мого супроводу. Я подав клопотання такого змісту до Міністерства закордонних справ чехословацької республіки. Сподіваюсь, що нам буде надано притулок, як і іншим політичним емігрантам, перебування яких на польській території було неможливим з тих же причин що і у нас.

З повагою Вождь Революційного Повстанського Війська України (Махновців) Н. Махно в.р. Звоження(?) 1922 Польща, табір інтернованих Стршалково.»

У квітні 1925 року переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької «Ґранд Опера» та в кіностудії Пате (фр. Pathé). Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в «Анархическом веснике» та «Деле труда». Приятелював з Самуїлом Шварцбардом. У передмові до своїх спогадів «Русская революция на Украине» Нестор Махно пише наступне:

Могила Нестора Махна на Пер-Лашез у Парижі

Помер у Парижі від сухот. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів під номером 6686 у 87 відділі цвинтаря Пер-Лашез.

Родина |

Нестор Іванович Махно народився в бідній родині державних селян, нащадків запорізьких козаків. З дитинства Нестор побачив голод і злидні, важку працю, що, очевидно, вплинуло на формування його характеру і світогляду, сформувало його любов до правди і повагу до простих людей.

Нестор мав чотирьох старших братів, які жили в Гуляйполі — Полікарпа, Савелія, Омеляна та Григорія. Під час Громадянської війни усі вони загинули, причому найстарший Полікарп та інвалід Першої світової війни Омелян не брали участі в повстанському русі і загинули у власних оселях через те, що були братами Нестора. 52-літнього Полікарпа закатували білокозаки у січні 1919, а перед тим, влітку 1918, австро-угорські карателі розстріляли Омеляна. Савелій та Григорій були активними учасниками повстанського руху з літа 1918 року і загинули в боях з ворогами. Савелій був застрелений червоноармійцями в Гуляйполі у лютому 1920 року, а Григорій, будучи начальником штабу повстанської армії махновців, загинув у бою з денікінцями в серпні 1919 під Овідіополем.
Майже всі брати Нестора залишили по собі великі сім'ї і численних нащадків, які проживають нині по всьому світі, в тому числі в Україні і країнах колишнього Радянського Союзу.

За даними з книги Миколи Герасименка «Батько Махно. Мемуари білогвардійця», яку сам Махно називав «суцільною вигадкою», першою дружиною Нестора Івановича була дівчина з єврейської родини Соня.

Другою — його землячка з Гуляйполя Анастасія Васецька, з якою він листувався під час ув'язнення у Бутирці. Він одружився з нею після звільнення, але незабаром через революційні події Махно залишив вагітну дружину. Анастасія тим часом народила сина, який прожив усього тиждень. Нестор так і не побачив цю дитину. Поки він був у роз'їздах, хтось повідомив Насті, що її чоловік загинув у бою. Вона вийшла заміж повторно. Більше вони не бачилися.

Останньою дружиною Нестора Махна була вчителька Гуляйпільського початкового училища Галина Кузьменко. Вони одружились у 1919 р. Разом перейшли румунський кордон, втікаючи від більшовиків. 1922 року під час перебування у Польщі у них народилася донька Олена. Розлучилися в 1920-х роках. Під час Другої Світової війни, після окупації Парижу німцями, Галина Кузьменко з донькою Оленою Міхненко перебралися до Німеччини, де у 1945 р. їх заарештували НКВСівці. Галина Кузьменко отримала 10 років таборів. Ув'язнення відбувала в Мордовії, в Дубровлазі. На 5 років висилки у Казахстан засуджена була і її донька Олена. Після звільнення жили у Джамбулі Казахської РСР, де і померли; кілька разів навідувались в Гуляйполе до родичів.

Вшанування пам'яті |

Пам'ятник Нестору Махну на центральній площі Старобільська

Пам'ятна монета НБУ «Нестор Махно»

• 
  22 грудня 2006 у Дніпрі (колишній Катеринослав) лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський разом із своїми однодумцями встановив меморіальну дошку на фасаді готелю Асторія, у якому в 1919 році розміщувався штаб Нестора Махна.


• 
  24 серпня 2009 в Гуляйполі було урочисто відкрито пам'ятник Нестору Івановичу Махну.


• 
  21 серпня 2013 в Старобільську встановлено пам'ятник Нестору Махну, на балконі старої будівлі, що виходить на центральний майдан.


• 25 жовтня 2013 року Національним банком України введено в обіг пам'ятну монету «Нестор Махно».^[13]


• У його рідному Гуляйполі на честь нього названа Вулиця Нестора Махна.


• У Дніпрі є вулиця Нестора Махна.


• У місті Оріхів є вулиця Нестора Махна.

Образ Махна в українській та світовій культурі |

Махно та махновщина є одним з символів світового анархістського руху.
Також написано багато пісень, які оспівують Батька та махновський рух.

• Французька пісня про Махновщину


• Махновщина — іспанська пісня


• Польська пісня «Machnowszczina»


• 
  Makhnos Philosophers — вірш Джона Маніфолда^[en]


• 
  Король и Шут — Тринадцята рана
  

У 2006 році російський режисер Микола Каптан зняв багатосерійний художній фільм «Дев'ять життів Нестора Махна», в якому Махна зіграв актор Павло Дерев'янко.

• У 1968 році, коли паризька молодь перейменовувала корпуси Сорбонни на честь Махна, один з рупорів студентського бунту Даніель Кон-Бендит заявив, що «Махновський рух — модель майбутнього ідеального суспільства»^[14].


• Іспанський фільм Néstor Makhno, un campesino de Ucrania
  


• Іспанський фільм Nestor Makno
  


• Український фільм http://www.youtube.com/watch?v=HMIJxa2FZwQ
  

У літературі:

• Дитинство Нестора описане в книзі для дітей «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича»^[15].


• Роман Аркадія Поважного «Кам'яний воїн», присвячений життю Нестора Махна^[16]

Див. також |

• Махновський рух


• Революційна Конфедерація Анархістів-Синдикалістів імені Нестора Махна


• Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле»


• Битва під Перегонівкою


• Махновський рубль

Примітки |

Джерела |

Махно Нестор Іванович у сестринських Вікіпроектах
	Цитати у Вікіцитатах?
	Теми у Вікіджерелах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Махно Нестор Іванович у Вікісховищі?

• 
  Махно Н. Русская революция на Украине. — Париж, 1929. (рос.) [3]
  


• Довідник з історії України. — 2-е вид. — К.: Генеза, 2001. — С. 458—459.


• 
  Верстюк В. Ф. Махно (Міхненко) Нестор Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 560. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  


• 
  Махно і Махновщина (Енциклопедія Українознавства) ^{[недоступне посилання]}


• 
  Черний Гелій. Нестор Махно — основоположник маневрової війни // Україна Incognita. — К.: Факт, 2003. — С. 250—253.


• 
  Харченко Т. Н., Очкурова О. Ю., Рудычева И. А. 100 знаменитых людей Украины. — Харьков: Фолио, 2004. — С. 303—307.


• Нестор Махно (1888—1934), провідник повстанського руху // 100 найвідоміших українців. — К., 2005. — С. 471—479.

Література |

• 
  В. Верстюк. Махно Нестор Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.433 ISBN 978-966-611-818-2
  


• Уривки з документального роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» в частині, що стосується особистості Нестора Махна.


• 
  Балабко О. В. Мальви у Вічному місті: Стежками українців у світах: Есеї, нариси, зарисовки. — К.: Фенікс, 2006. — 348 с.;іл.


• 
  Топінка Є. В. Томаш Масарик і українці (архівні документи). — Львів: Центр Європи, 2010.


• 
  Савченко В. А. Махно. — Харків: Фоліо, 2005. — 416 с. — («Історичне досьє»).

Посилання |

• 
  Махно // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
  


• Міф і правда про співпрацю батьки Махна та отамана Григор'єва


• Нестор Махно та його держава


• 
  Петр Аршинов. История махновского движения (рос.)
  


• Валерій Волковинський. Нестор Махно: легенда і реальність Київ: Perlit production ltd., 1994. ISBN 5-7707-3882-0


• 
  Любимые женщины Нестора Махно // Комсомольська правда. — 2007. — 12 лип. (рос.)
  


• Товариство махновців


• 
  Світлана Орел. Гашка з Гуляйполя // Дзеркало тижня. — 2008. — 7 черв.


• Нестор Махно у світлі астрології. Військово-політичний талант. Це був геніальний воїн. Можливо, найгеніальніший в історії людства. Девід Л. Баллок


• Ідейний вибір: «Чи є Махно національним героєм України?»


• 
  Портал «Махно.ру»(рос.)
  


• Фільм «9 жизней Нестора Махно»(рос.)
  

п о р Анархізм Напрями Анархо-комунізм ·  Анархо-синдикалізм ·  Анархо-колективізм ·  Соціальний анархізм ·  Анархо-індивідуалізм ·  Повстанський анархізм ·  Анархізм вільного ринку ·  Анархо-капіталізм ·  Агоризм ·  Мютюелізм ·  Платформізм ·  Християнский анархізм ·  Анархо-примітивізм ·  Анархізм без прикметників · Анархо-фемінізм ·  Зелений анархізм ·  Криптоанархізм ·  Націонал-анархізм ·  Постлефтизм Теорія і практика Анархія ·  Чорний блок ·  Класова боротьба ·  Анархістський чорний хрест ·  Кооператив ·  Контрекономіка ·  Пряма дія ·  Пряма демократія · Індивідуалізм ·  Іллегалізм · Соціальна екологія ·  Сквотинг ·  Робітниче самоуправління Представники Вільям Годвін ·  Макс Штірнер ·  П'єр Жозеф Прудон ·  Михайло Бакунін ·  Лев Толстой ·  Петро Кропоткін ·  Ерріко Малатеста ·  Карло Кафієро ·  Лисандр Спунер ·  Елізе Реклю ·  Йоганн Мост ·  Бенджамін Такер ·  Емма Ґолдман ·  Олександр Беркман ·  Нестор Махно ·  Всеволод Волін ·  Рудольф Рокер ·  Буенавентура Дурруті ·  Мюррей Ротбард ·  Мюррей Букчін ·  Ноам Чомскі  ·  Альфредо Марія Бонанно ·  Джон Зерзан Історія Паризька комуна ·  Бунт на Хеймаркет ·  Першотравень ·  Трагічний тиждень ·  Махновський рух ·  Червоне дворіччя ·  Кронштадтське повстання ·  Іспанська революція ·  Травневі заворушення 1968 Культура Анархо-панк ·  DIY культура ·  Фріганізм ·  Безкоштовний магазин ·  Indymedia ·  Символіка Економіка Колективізм ·  Комунізм ·  Кооператив ·  Контрекономіка ·  Безкоштовний магазин ·  Мютюелізм ·  Взаємодопомога ·  Партисипативна економіка ·  Really Really Free Market ·  Синдикалізм ·  Наймане рабство ·  Рабітниче самоуправління ·  Вільний ринок ·  Австрійська економічна школа Див. також Автономізм ·  Антивоєнний рух ·  Антиглобалізм ·  Антикапіталізм ·  Антимілітаризм ·  Антифашизм ·  Антиетатизм ·  Лівий комунізм ·  Лібертаріанство ·  Лібертарний соціалізм ·  Марксизм ·  Робітничий рух ·  Ситуаціонізм Портал Анархізм

п о р Зелені в громадянській війні 1917—1923 років Організатори, Командири А. С. Антонов Д. С. Антонов Батько Ангел Л. Н. Бондарець Н. О. Григор'єв О.Г. Грудницький Л. М. Задов С. Н. Каретников Кожин Фома І. С. Колесников Ю.М. Мамонтов Н. І. Махно Терпило Данило Ілліч (Отаман Зелений) С. М. Петриченко Д. І. Попов П. М. Токмаков Ф. У. Щусь Ідеологія Анархізм Анархічний комунізм Есери Основні бої та операції Громадянська війна в Росії Баштанська республіка Бій в селі Салгир Яни Сала Бій під Дорогинкою Бій під Моспиним Бій під Новопавлівкою Бої за Маріуполь (1919) Битва під Перегонівкою Гришинська операція Григор'ївське повстання Західно-Сибірське повстання Колесніковщіна Кронштадтське повстання Махновщина Народна повстанська армія Степового Алтаю Перший рейд Революційної повстанської армії України Другий рейд Революційної повстанської армії України Повстання лівих есерів Повстання Сапожкова Прішекснінское повстання Селянський повстанський рух в Башкортостані Тамбовське повстання Трипільський похід 1919 Хронологія битв РПАУ (махновців) Чапанське повстання Підрозділи, формування 6-й Київський корпус (РПАУ) Задніпровська дивізія Середньодніпровська група (РПАУ) Інше Зелена армія Махновський рубль Тачанка Чорна гвардія

Тематичні сайти Open Library · Rodovid.org · Find a Grave · Quora Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України · Енциклопедія сучасної України · Велика каталонська · Ларуса Нормативний контроль BIBSYS: 90243070 · BNE: XX1012651, XX1012717 · BNF: 12015705h · GND: 118575805 · ISNI: 0000 0001 0887 8019 · LCCN: n82098456 · NKC: skuk0003853 · NLG: 183505 · NLR: RUNLRAUTH7719832, RUNLRAUTH7711217 · NTA: 073395536 · NUKAT: n97043602 · LIBRIS: 73432 · SUDOC: 028291603 · VIAF: 36929065