Mryntu

Прапор Європрайду

Європрайд – європейський міжнародний захід, який щорічно проводиться в різних містах Європи на основі концепції гей-прайду.

Під час проведення Європрайду, зазвичай триває до двох тижнів, проходять численні спортивні та мистецькі заходи, концерти, різні клубні вечірки, дні пам'яті жертв СНІДу. Завершується Європрайд традиційним дводенним прайд-парадом.

Історія |

ВМФ Великої Британії на Європрайді-2006

Перший Європрайд пройшов в Лондоні в 1992 році. За різними оцінками на ньому були присутні більше 100 000 людей. У наступному році, фестиваль приймав Берлін, а через рік – Амстердам. На той час Європрайд перетворився в справжню фінансову катастрофу із загальним боргом близько 450 тисяч євро. Коли в 1996 році Європрайд приїхав в Копенгаген, він користувався величезною підтримкою мерії міста. В результаті його організаторам вдалося домогтися фінансового профіциту.

Європрайд в Парижі пройшов в 1997 році. Фестиваль мав величезну кількість спонсорів і був вкрай успішним. Його учасниками стали понад 300 000 людей. Стокгольм приймав Європрайд в 1998 році, а в 1999 році приймаючим містом знову повинен був стати Лондон. Однак фестиваль був скасований через те, що його організатори збанкрутували.

У 2000 році замість Європрайду спробували організувати «Всесвітній прайд-парад». Захід відбувся в Римі і був добре сприйнятим геями і лесбійками з усього світу. Спочатку, маючи серйозну підтримку з боку мерії Рима, організатори зіткнулися з серйозним тиском з боку Ватикану, який готувався до 2000-річчя Римо-католицької церкви.

У 2001 році Європрайд відбувся у Відні і привернув велику кількість учасників з країн Центральної і Східної Європи. У 2002 році в Кельні відбувся найбільший Європрайд, в якому брали участь за різними оцінками більше мільйона людей. У 2003 році Європрайд пройшов в Манчестері, в 2004 році в Гамбургу ^[1], в 2005 році – в Осло (його почесним гостем був Ієн Маккеллен).

У 2006 році в Лондоні був організований двотижневий фестиваль, кульмінацією якого став парад на Оксфорд-стріт, одній з найжвавіших вулиць міста. Вперше за всю історію Європрайду він проводився в центрі міста. У параді взяли участь мер Лондона Кен Лівінгстон, консерватор Алан Дункан, активіст Пітер Тетчелл, і перший трансгендерний депутат Європарламенту – італієць Володимир Луксурія. Після параду в трьох районах Лондона пройшли заходи: мітинг на Трафальгарській площі, а також гуляння в Лестері і Сохо.

У 2007 році в Мадриді відбувся Європрайд, приурочений до прийняття поправок в іспанське законодавство. У ньому взяло участь понад 1,2 мільйона людей. Вперше фінансування заходу було проведено не на приватні гроші, а з коштів міста.

У 2008 році після десятирічної перерви Європрайд знову пройшов в Стокгольмі ^[2].

З 2 травня по 7 червня 2009 року в Цюріху відбувся перший місячний Європрайд, кульмінацією котрого став прайд-парад центром Цюріха ^[3].

У 2010 Європрайд пройшов у Варшаві ^[4] та став першим ЛГБТ-заходом, що відбувся в колишній комуністичній країні. Організатори підготували різні заходи, основною метою яких було привернення уваги до проблеми легалізації одностатевих цивільних партнерств в країні. ^[5].

У 2011 році Європрайд знову пройшов в Римі. На церемонії закриття фестивалю виступила гей-ікона Леді Гага.

Всесвітній прайд-парад |

Спеціальною комісією було вирішено, що якщо місто-кандидат на проведення Всесвітнього прайд-парад знаходиться в Європі, то парад автоматично стає Європрайдом.

Перший Всесвітній прайд-парад збігся з Європрайдом в Римі, однак другий вже проходив окремо в Єрусалимі.

У 2012 році Всесвітній прайд-парад знову проходив в Європі і був приурочений до літніх Олімпійських ігор в Лондоні.

Місця проведення Європрайду |

Європрайд-2000

ABBA на Європрайді-2008

Lady Gaga на Європрайді-2011

рік	Місце проведення	Тема	Період проведення	Приблизна кількість учасників (чол.)
1992	Лондон		червень липень
1993	Берлін		червень липень
1994	Амстердам		червень липень	67 000
1995	не проводився
1996	Копенгаген		червень липень
1997	Париж		червень липень
1998	Стокгольм		червень липень
1999	не проводився
2000	Рим [6]	«Ми віримо в гордість»	1-8 липня	500 000
2001	Відень		червень липень–
2002	Кельн	«Кельн святкує різноманітність»	15 червня - 7 липня	1 200 000
2003	Манчестер		червень липень
2004	Гамбург		червень липень
2005	Осло		18-27 червня	70 000-100 000
2006	Лондон		червень липень
2007	Мадрид	«Тепер в Європі можливо рівність»	22 червня - 2 липня	2 500 000
2008	Стокгольм [7]	«Руйнування кордонів по-шведськи»	25 липня - 3 серпня	80 000
2009	Цюріх [8]	«Сорок років гордості»	2 травня - 7 червня	100 000
2010	Варшава [9]	«Свобода, рівність, терпимість!»	7-17 липня	8000-15 000 [10][11]
2011	Рим [12]	«Гордися собою!»	2-12 червня	1 000 000
2012	Лондон		червень липень
2013	Марсель		червень липень
2014	Осло [13]		червень липень
2015	Рига [14]	[1]	червень липень
2016	Амстердам[15]	«Приєднуйся до нашої свободи!»	26 липня - 7 серпня	близько 560 000[16]
2017	Madrid[17]	«За права ЛГБТК по всьому світу»	23 липня - 2 серпня
2018	Стокгольм та Гетеборг	«Два міста, один фестиваль – за об’єднану Європу»	27 липня - 19 серпня
2019	Відень	Погляди гордості	1 – 16 червня
2020	Салоніки	«Ласкаво просимо в майбутнє, де кожен може приєднатися»	20–28 червня (рекомендовані дати)
2021	Копенгаген	«Тебе включено»

Примітки |

Посилання |

• 
  European Pride Organisisers Assiciation (англ.)