Mryntu

Бучма Амвросій Максиміліанович
Амвросій Бучма
Народився	14 березня 1891(1891-03-14) Львів, Австро-Угорщина
Помер	6 січня 1957(1957-01-06) (65 років) Київ, Українська РСР, СРСР хвороба Паркінсона
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Громадянство	Австро-Угорщина→  УНР→  СРСР
Діяльність	актор, кінорежисер, театральний режисер
Заклад	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності	з 1905 — тепер. час
Провідні ролі	Тарас Шевченко
IMDb	nm0118210
Нагороди та премії

Амвро́сій Максиміліа́нович Бу́чма (14 березня 1891, Львів, Австро-Угорщина — 6 січня 1957, Київ, Українська РСР, СРСР) — український актор і режисер.

Життєпис |

Народився 14 березня 1891 у Львові в родині залізничника і пралі. Був останнім з дев'яти дітей бідної родини, де живими залишився лише він і старша сестра Ольга. Батько Максиміліан (Максим) Петрович, людина крутої вдачі, покладав на сина великі надії, намагався вивчити його як слід, віддав до гімназії. Але з неї відмінника Бронека виключили з «вовчим квитком» за артистичні карикатури на вчителів.

Завдяки сестрі в 1905 потрапив до Львівського театру товариства «Руська Бесіда», до режисера Йосипа Стадника, де вперше ступив на професійну сцену. Був талановитим у музиці (самоук гри на скрипку), співах, танцях, імпровізації та копіював навколишніх і швидко став провідним актором. У 1905—1912 працював у театрі. Тут він здружився на все життя з Лесем Курбасом.

Під час Першої світової війни у 1914—1917 воював в австрійській армії унтер-офіцером, був поранений, потому його засуджено до розстрілу за ляпас офіцеру, був в облозі Перемишля, де мало не загинув від голоду й холери. Потім потрапив у російський полон, працював на Турксибі, на каторжних роботах. Після втечі з Середньої Азії в тендері паровозу потрапив до України та за рекомендаціями львів'ян — художників його прийнято до Театру М. Садовського, одночасно здобував освіту в Київському музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка. З колективом театру пропрацював з 1917 по 1919, але видатних ролей на той час не зіграв. У 1919 виїхав з театром на Захід, але в Стрию шляхи Садовського та Бучми розійшлись.

У 1919 організував разом із давніми партнерами та кумирами «Новий львівський театр» у Дрогобичі^[1], що мандрував Наддніпрянщиною. Узимку театр затримався у Вінниці, куди перебралася з «денікінського Києва» родина Гната Юри. 20 січня 1920 вони об'єдналися й на базі «Нового львівського театру» утворено, спільно з Гнатом Юрою та Семеном Семдором, театр ім. І. Франка, керувати ним передано Гнату Юрі (нині Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, з 1926 року працює в Києві). Найзначнішою роллю цього періоду стала роль Барона («На дні» М.Горького у постановці Г.Юри).

Франківці довго (для того часу) затримались у Вінниці — до весни 1920-го, а влітку переїхали до Черкас. Тут стало очевидно, що Г. Юра, стажувавшись у МХАТі, своєю творчою орієнтацією тяжів до МХАТівського життєвідтворення. Йому були чужі ідеї сценічного перевтілення, образної умовності, яку сповідували Бучма та Курбас. Вони з Бучмою виявились художниками різної творчої крові. Бучма пішов від франківців.

Організував театр-студію ім. Франка та поплив по Дніпру до Херсона. Але, внаслідок голоду на Херсонщині та хвороби першої жінки Бучми Поліни Самійленко, спектаклі припинились і театр розпався.

Після довгих поневірянь по розореній війною, революцією та громадянськими колотнечами Україні Амвросій Максиміліанович потрапив до Києва, керував самодіяльним театром Перших залізничних майстерень, а коли Курбас організував своє Художнє Об'єднання «Березіль» (ХОБ), прийшов до давнього друга актором Четвертої майстерні.

У 1922—1926 та 1930—1936 — провідний актор театру «Березіль» (спочатку в Києві, а з 1930 — у Харкові), опора Олеся Курбаса в театральному новаторстві, ідеальний «курбасовець» — філософ та арлекін. Тут талановитий Бучма став тим самим великим, геніальним актором української сцени. Тут він зіграв свої знамениті ролі, що стали класикою національного театру: Джіммі Хіггінс у п'єсі за однойменним романом А.Сінклера, Пузир у «Хазяїні» І.Карпенка-Карого, Лейба в «Гайдамаках» за Т.Шевченком, Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка, Блазень у «Макбеті» В. Шекспіра та ін. У 1926-30 працював у кінематографії як актор і режисер. На Одеській кінофабриці зіграв першу роль — Тараса Шевченка в однойменному фільмі 1926 року. Після «Нічного візника» (1929), де Бучма геніально виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відоме у світі. Найбільше глядачів вразила сцена, де герой Бучми, візник, дізнається про смерть доньки від руки білогвардійця. Він у нестямі йде нічною Одесою, а за ним слідує його кінь, немов розуміючи, що сталося. Він багато знімається в німому кіно — Микола («Микола Джеря»), Ярощук («Нічний візник»), німецький солдат («Арсенал»), Лейзер та Йоселе («П'ять наречених»), Еміль («Проданий апетит»), Сашко-музикант («Напередодні») та ін.

Амвросій Бучма в ролі Платона Кречета (у виставі «Платон Кречет» за п'єсою О. Корнійчука). Театр імені Т. Шевченка, Харків. 1934

З 1926 «Березіль», як найкращий театр України, працював у Харкові, на той час столиці, а «франківці» — у «провінційному» Києві. Згодом столицю перевели в Київ, і відтоді театр ім. Франка займав столичне положення. Гнат Юра, що він іще з 20-х років був опонентом Курбаса, почав укріплювати творчій потенціал театру, і першими, кого він хотів бачити у своєму театрі, були курбасівці. Після компартійного розгрому театру «Березіль» у 1933 р. Курбаса зняли з посади керівника «Березоля», згодом заарештували та розстріляли. Між тим за наказом уряду 1935 року стали франківцями березольці Амвросій Бучма (вдруге) з жінкою Валентиною Бжеською, Наталя Ужвій, Дмитро Мілютенко. У театрі ім. І. Франка Бучма пропрацював до самої смерті — 20 років. Тут він зіграв видатні ролі: Іван Коломійцев («Останні» М.Горького), Ленін («Правда» О. Корнійчука, вперше в Україні), Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка). У цій ролі найповніше виразився його талант, найяскравіше виявилися особливості акторської манери, вистава була тріумфальною.

15 травня 1941 Україна урочисто відсвяткувала 50-річчя Амвросія Бучми, а 27 травня колектив театру виїхав на гастролі до Москви й Ленінграду. Майстерність А. Бучми викликала захват у широкого загалу російської публіки, і від колег здобула визнання. Війна не припинила роботи франківців. А. Бучма, на той час головний режисер театру, перебував разом з колективом в евакуації (Семипалатинськ, Ташкент), виїздив на чолі фронтової бригади франківців на Сталінградський та Донський фронти (1942—1943). Перебуваючи в Ташкенті, А. Бучма поставив на сцені Узбецького театру ім. Мукімі «Наталку Полтавку». Вистава йшла багато років по війні з незмінним успіхом у глядачів.

Після повернення до Києва сполучав роботу в театрі з роботою художнього керівника Київської кіностудії художніх фільмів (1945—1948). Знімався: підпільник Лещук («Подвиг розвідника»), боцман Дзюба («В далекому плаванні»). За роль Макара Діброви в однойменній виставі за п'єсою О. Корнійчука одержав другу Державну премію другого ступеня (1949).

У повоєнний період А. Бучма трудився режисурою в театрі й кіно. Консультував фільми. Викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, професор. Серед учнів — народні артисти Н.Копержинська, К.Степанков. Він автор статей з проблем театрального мистецтва — збірка «З глибин душі» (1959). Виступав на радіо і телебаченні. Його обирали на депутата Київської міськради, члена першої Президії новоутвореного після війни Українського Театрального Товариства. Нагороджено багатьма орденами й медалями.

Могила Амвросія Бучми

Помер 6 січня 1957 внаслідок довготривалої хвороби Паркінсона. Поховано на Байковому кладовищі в Києві (надгробок — граніт; скульптор Іда Копайгоренко, архітектор Л. О. Лось; встановлений у 1964)^[2].

Пам'ять |

• Ім'ям Амвросія Максиміліановича названо вулицю в Києві, Львові, Вінниці та в Одесі, Харкові, театральну премію Союзу театральних діячів України, театральну премію «Бронек», був річковий «трамвайчик» у Херсоні. В Харкові вулицю Уборевіча перейменовано на честь Бучми під час процесу декомунізаціі 2015 року (рішення Харківської міської ради від 20 листопада 2015 р. № 12/15).


• У 1976 році на території Одеської кіностудії, встановлено погруддя^[3] актора (авторство — скульптор А. Соловйов).


• До 100-ліття від дня народження Амвросія Бучми, у Львові на розі вулиці Озаркевича та площі Святого Юра встановлено пам'ятний знак. Надпис під барельєфом актора сповіщає нам, що «тут пройшли молоді роки українського артиста Амвросія Бучми (1891—1957). Будинок не зберігся».


• У 1962 році на фасаді будинку № 14 по вулиці Володимирській у Києві, де А. Бучма прожив останніх 13 років свого життя, встановлено меморіальну таблицю (авторство — скульптор Андрій Шапран, архітектор В. Корнєєва).


• Про А. М. Бучму надруковані монографії І. Піскуна (1956), Б. Львова-Анохіна (1959), О. Бабишкіна (1966), В. Заболотної (1984).

Фільмографія |

Режиссер |

• 1928 За стіною


• 1954 Земля (разом з А. Швачко)

Сценарист |

• 1928 За стіною (разом з Л. Поволоцьким)

Художній керівник |

• 1947 Подвиг розвідника
  

Актор |

• 1924 Вендетта — нічний сторож
  


• 1924 Макдональд
  


• 1924 Сон Товстопузенка


• 1925 Арсенальці — робітник заводу «Арсенал», переодягнутий студентом; він же переодягнутий старим генералом


• 1925 Укразія (інша назва «7+2»)— Козацький полковник
  


• 1926 Микола Джеря — Микола
  


• 1926 Тарас Трясило (інша назва «Повість про гаряче серце»)— Тарас Трясило
  


• 1926 Тарас Шевченко — Тарас Шевченко
  


• 1928 Джиммі Гіґґінс — Джиммі Гіґґінс
  


• 1928 Напередодні — Сашко-музикант
  


• 1928 Нічний візник — Гордій Ярощук
  


• 1928 Проданий апетит — Еміль
  


• 1929 Арсенал (інша назва («Січневе повстання в Києві у 1918 році») — німецький солдат
  


• 1929 П'ять наречених — Лейзер та ідіот Йоселе
  


• 1931 Фата морґана — пастух Хома Гудзь
  


• 1932 Атака — Петер
  


• 1932 Смачного («Приятного аппетита») — Шеф-кухар
  


• 1934 Велика гра (інша назва «Віра Філеаса Чендлера») — Чингіз
  


• 1935 Остання ніч (інші назви «Зона», «Біла смерть»)


• 1937 Назар Стодоля — Сотник Кичатий
  


• 1939 Щорс — генерал Терешкевич
  


• 1941 Вітер зі сходу — Габрис
  


• 1945 У далекому плаванні — боцман Дзюба
  


• 1945 Іван Грозний — Олексій Басманов
  


• 1945 Нескоренні — Тарас Яценко
  


• 1947 Подвиг розвідника — агроном Лещук
  


• 1952 Украдене щастя — Микола Задорожний
  

Звання та нагороди |

• 1941 — Державна (Сталінська) премія СРСР (за роль Леніна у театральній постановці «Правда» за О.Корнійчуком)


• 1944 — Народний артист СРСР
  


• 1949 — Державна (Сталінська) премія СРСР (за роль шахтаря Макара у п'єсі О. Корнійчука «Макар Діброва»)


• Орден Леніна


• Три ордени Трудового Червоного Прапора
  

Примітки |

Джерела |

• 
  (рос.)Борщаговский А. Амвросий Максимилианович Бучма. — Москва-Ленинград: Искусство. 1947. — 60 с.


• 
  Бучма А. З глибин душі: Статті і спогади. — К., 1959.


• 
  Косач Ю. Душ людських чародій: А. Бучма. — К.: Веселка, 1973. — 208 с.


• 
  Косач Ю. Амвросій Бучма. — К.: Веселка, 1978. — 224 с.


• 
  В. І. Заболотна. Бучма Амвросій Максиміліанович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  пошук онлайн
  
  


• 
  Г. С. Брега. Бучма Амвросій Максиміліанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 421. — ISBN 966-00-0734-5.
  

Посилання |

• 
  Бучма Амвросій Максиміліанович на сайті KINO-КОЛО
  


• 
  Бучма Амвросій Максиміліанович на сайті KinoPoisk (рос.)
  


• Бучма отримав державну премію за 5 хвилин мовчання // Країна, № 64, 24.03.2011


• Документальна виставка, присвячена 120-й річниці від дня народження Амвросія Максиміліановича Бучми. Світлини й документи з державних архівів України

Тематичні сайти AllMovie · Internet Movie Database · Find a Grave Нормативний контроль BNE: XX1769084 · LCCN: n83149663 · VIAF: 48142163