Mryntu

За схемою геоморфологічного районування Українських Карпат національний природний парк «Сколівські Бескиди» розташований у районі середньовисотних моноклінальних хребтів Сколівських Бескидів (область Зовнішніх Карпат) і, частково, на південному заході — в районі низькогірних ерозійно-антиклінальних хребтів Стрийсько-Сянської верховини (Вододільно-Верховинська область). Район середньовисотних моноклінальних хребтів Сколівських Бескидів займає тут межиріччя Стрия-Опору і Опору-Сукелі.

Орографія Бескидів характеризується поздовжньо-зональним розміщенням структурно-орографічних елементів, що простягаються в північно-західному напрямку; Рельєф території НПП тісно пов'язаний з тектонікою та літологічними особливостями порід.

Хребти приурочені до скиб (морфоструктур) Орівської, Сколівської, Парашки, Мальманстальської, Зелем'янки, Рожанки. Зв'язок їх з простяганням лусок, літологічних зон флішу з моноклінальним падінням світ тут виражений найбільш типово.

Складені хребти стійкими до ерозії, переважно пісковиковими відкладами стрийської світи та відповідають антиклінальним частинам скиб, а поздовжні річкові долини приурочені до синкліналей, що виповнені звичайно м'якими, переважно аргілітовими відкладами. Таким чином, у межах Скибовоїзони переважають прямі форми рельєфу.

Хребти мають типове східнокарпатське простягання. Висоти звичайно дорівнюють 1100—1200 м н.р.м. На території національного природного парку основними вершинами є: г. Великий Верх (1177 м н.р.м.), г. Кривий Верх (1072), г. Перекоп (1212), г. Високий Верх (1176), г. Корчанка (1178), г. Кремінний (1135 м н.р.м.). Найвищою точкою на території парку є г. Парашка (1268 м н.р.м.). Хребти побудовані асиметрично: північно-східні схили хребтів, що приурочені до твердих стійких порід — стрімкі; південно-західні схили відповідають падінню товщ і мають пологіший нахил. Ця асиметрія найчіткіше виражена у поперечному профілі хребтів у долині р. Опір (м. Сколе). Асиметричні хребти Сколівський, Парашки та інші відповідають зонам пісковиків стрийської серії. Річка Опір, що впоперек перетинає луски, місцями утворює терасовані улоговини (Гухлівську, Сколівську), що сформувалися в смугах м'якого, переважно аргілітового флішу.

Найбільшого розвитку досягає скиба Парашки, якій відповідає добре виражений хребет Парашки з асиметричним поперечним профілем. Останній пролягає від с. Рибник (на р. Стрий) і далі в південно-східному напрямі через вершини гір Кругла, Широкий Верх, Парашка, Оброслий Верх, Корчанка, Зелемін, Кудрявець. Хребет Парашки є вододілом між р. Стрий на північному сході та річками Рибник Майданський і Велика Бутивля на заході й південному заході.

На північний схід від хребта Парашки паралельно до нього простягається хребет Сколівський, який належить до однойменної скиби. Гребеневу лінію його фіксують вершини гір Кобила, Діл, Кичера, Ключ, Іваночкове, Томнатик. Гребенева лінія звичайно збігається з виходами ямненських пісковиків і товщ стрийської світи. Хребет також має асиметричну будову і розчленований поперечними долинами, які в багатьох місцях перетинають хребет, з'єднуючи між собою поздовжні долини.

У північно-східній частині НПП, на лівому березі р. Стрий, у районі сіл Ямельниця та Урич спостерігаються оригінальні форми вивітрювання ямненських пісковиків.

На південний захід від хребта Парашки простягається хребет, що відповідає Мальманстальській складці, яка занурюється і виклинюється на межиріччі Стрия-Опора. Хребет фіксується вершинами: Буківська, Липонали, Виднога, Кривий Верх.

Скибі Зелем'янки відповідає менш виразний Зелем'янський хребет (виходить за межі парку) з вершинами: Чорна Гора, Перекоп, Сакул, Київець, Кремінка, Кіндрат, Маташів, Магура.

Внутрішня частина Сколівських Бескидів межує зі Стрийсько-Сянською верховиною приблизно вздовж лінії Турка-Славське-Вишків. У цій внутрішній частині гір можна помітити ще два хребти. Антиклінальним складкам Шимонець і Рожанка відповідає хребет, гребенева лінія якого, фіксується вершинами Шимонець, Мала Шебела, Стара Шебела, Татарівка, Чирак. Досить чітко виражений хребет Високий Верх, що простягається від вершини Магура в північно-західному напрямку до р. Стрий через вершини Смерек, Високий Верх, Мінчол Зубрицький, Мінчол Радецький, Звіринець до р. Стрий.

Решітчасте розчленування скибових структур поздовжньою і поперечною гідросітками становить одну з найхарактерніших особливостей орографії Бескидів.

У районі Стрийсько-Сянської верховини переважає структурно-ерозійний низькогірний рельєф. Хребти (700—800 м н.р.м.) простягаються з північного заходу на південний схід і приурочені до кілевидних антиклінальних складіж, а поздовжні долини, що їх розділяють, відповідають широким синкліналям.

На території парку досить поширені ерозійні форми рельєфу: зсуви, осипи, ритвини, балки (звори). Довжина останніх не перевищує 300—350 м, глибина 2-4 м. Вони не мають постійних водотоків, і лише під час танення снігу або випадання дощів по їх днищах течуть потоки, які поглиблюють та збільшують їх.

Осипища формуються на підвищених ділянках і, як правило, приурочені до виходів пачок грубошарових пісковиків. Крупнобрилові й щебенисті розсипи пісковиків, пересуваючись вниз по схилах, утворюють потужні конуси виносу, шлейфи, кам'яні річки.

Таким чином, досліджувана територія має складну геоморфологічну будову і характеризується різними генетичними типами і формами рельєфу, що виникли на неоднорідній геоструктурній основі в результаті своєрідних палеогеографічних умов.

На західних схилах гори Перекоп^[1][2] бере початок потік Загічний, правий доплив Малої Бутивлі.

З під гори Парашка^[1][2] витікають потоки Красний та Ванч Верхній.

На південних схилах гори Оброслий Верх^[1] бере початок потік Ванч Нижній.

Примітки |