Mryntu

«Готель кохання» у токійському районі Кабукі-тьо не має вікон

«Готель кохання» (англ. love hotel) — прийнята в багатьох країнах евфемістична назва готелів нетривалого перебування, де пари можуть усамітнитися для сексуальних стосунків. Термін з'явився завдяки готелю «Hotel Love» в Осаці (Японія), збудованому 1968 року^[1].

Характерні особливості |

Отримання рахунка пневмопоштою

Розцінки за перебування у готелі: за «відпочинок» і за «ніч»

Панель електронної оплати у номері

Кімната в типовому готелі кохання

«Готелі кохання» можуть бути позначатися на вході символами сердець і пропозицією «відпочинку» (англ. rest, яп. 休憩, «кюкей»), причому як на термін 1-4 годин, так і на цілу ніч^[2]. Розцінки у денний час зазвичай дешевші. Бронювання місць не передбачено, тимчасово залишати найнятий номер теж не дозволено. Ці місця можуть також використовуватися повіями для побачень з клієнтом, а також як звичайні готельні номери.

Входи до готелів розташовані у непримітних місцях, спілкування клієнтів з персоналом зведене до мінімуму. Вибір номерів часто автоматизований: за допомогою кнопок на спеціальній панелі, а рахунок відправляють пневмопоштою чи в електронному вигляді з автоматичним друком (співробітник готелю може також розміщатися за напівпрозорим склом). Паркувальні ділянки для машин теж часто приховують. Вікон у таких готелях небагато: теж з причини приватності^[3].

Готелі кохання можуть бути кількох класів. Дешевші з них скромно обставлені, готелі вищого класу можуть бути вбрані зображеннями персонажів аніме, споряджені обертовими ліжками, дзеркальними стелями, обладнанням для караоке^[4], незвичайним освітленням тощо. Можлива стилізація номерів під середньовічні замки та інший фентезійний антураж. Присутнє там і S&M-приладдя^[5].

Розташовані такі заклади, як правило, у районах поблизу вокзалів, біля автомагістралей на міських окраїнах, а також у промислових районах. Вони можуть відрізнюватися нарочито кричущою архітектурою, бути оформлені у вигляді замків, кораблів чи літаючих тарілок і ілюміновані неоновим освітленням^[2]. Втім, більшість мають цілком пересічний, непоказний вигляд, з маленькими прихованими вікнами або навіть взагалі без вікон^[6].

У країнах світу |

Японія |

Історія «готелів кохання» (яп. ラブホテル, rabu hoteru, «рабу хотеру»^[7]) у Японії починається напочатку доби Едо: офіційно це були постоялі двори чи чайні будинки, куди можна було потрапити непомітно для сторонніх очей (іноді їх навіть споряджали підземними ходами). Такі заклади існували в Едо і в Кіото. Сучасні «готелі кохання» походять від «чайних кімнат» (яп. 茶屋, «чая»), що використовували як повії з клієнтами, так і пари коханців. Після Другої Світової війни щодо них поширився термін «цурекомі ядо» (連れ込み宿, буквально — «принеси притулок з собою»), що первісно означав прості домашні готелі з кількома кімнатами. Ці установи поперше з'явилися в околицях Токіо (багато у чому через попит з боку окупаційних американських військ) і зазнали справжнього буму після 1958 року — коли легальна проституція опинилася під забороною.

Річний прибуток від японської індустрії «готелів кохання» оцінюють понад 40 млрд доларів США^[8], що у два рази більше, ніж прибутки від індустрії аніме.

За статистикою, щороку відбувається 500 млн відвідувань 37 000 японських «готелів кохання»^[9]. Таким чином, щодня їх відвідують 1,4 млн пар^[9], тобто 2 % від населення Японії.

Південна Корея |

У Південній Кореї «готелі кохання» (кор. 러브호텔), які також відомі там як «мотелі кохання», уперше з'явилися у середині 1980-х. Первісно вони називались словом «Parktel» (кор. 박텔). Бурний розвиток цієї індустрії пов'язується з Олімпіадою-1988 у Сеулі.

Таїланд |

У Таїланді подібні установи існують з 1935 року. Налічують близько 100 «готелів кохання» у Бангкоку, переважно зосереджених у районі Ратчадафішек-Роуд. Уряд більше не дає дозволень на цей бізнес, але закони успішно обходять. Окрім любовних пар, цими готелями користуються не надто заможні туристи^[10].

В інших країнах |

Аналогічні заклади існують також в інших країнах Східної Азії — Сингапурі^[11][12], Тайвані, Гонконгу.

Ідея «готелів кохання» використовується і в Центральній та Південній Америці. Там вони називаються по-іншому: у Гватемалі — autohotel («автоготель»)^[13]; у Чилі — hotel parejero («готель для пар»); у Домініканській Республіці — cabaña («буда»), motele («мотель») або estadero («шинкар»); в Аргентині та в Уругваю — albergue transitorio («нетривалий притулок») або скорочено telo; у Мексиці, Бразилії, Пуерто-Рико — просто motels, «мотелі».

У Нігерії «готелі кохання» називаються short-time («короткий час»): часто це непоказні будови в густонаселених районах. Деякі готелі пропонують подібні послуги неофіційно.

У Сполучених Штатах і Канаді функції «готелів кохання» часто виконують деякі мотелі, розташовані у непрестижних районах. Відомі під простомовною назвою «no-tell motels» («мовчазні мотелі»), вони тепер певною мірою занепадають, оскільки місцеві закони дедалі вимагають від власників мотелів обов'язкового надання інформації про клієнтів правоохоронним органам^[14][15].

В Океанії (Нова Зеландія) перший готель кохання відкрили в травні 2011 року^[16], в Австралії — у серпні того ж року^[17].

Економічні аспекти |

Останніми роками індустрія готелів кохання вдається до структурованого фінансування^[9]. У готелях, де грошові потоки сек'юритизовані, можна проводити деякі фінансові операції^[4][18].

Див. також |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Готель кохання

• Венереум

Примітки |