Mryntu

Вулиця Шевченка Львів
Янівський цвинтар
Місцевість	Історичний центр Львова, Фридріхівка, Клепарів, Кам'янка, Рясне
Район	Шевченківський
Назва на честь	поета, письменника Тараса Шевченка
Історичні відомості: колишні назви
Янівська, Родзевічівни (част.), Вестштрассе, Янівська
польського періоду (польською)	Janowska, Rodziewiczównej (cz.)
радянського періоду (українською)	Янівська
радянського періоду (російською)	Яновская
Загальні відомості
Протяжність	8 180 м
Координати початку	49°50′33″ пн. ш. 24°01′05″ сх. д. / 49.8426611° пн. ш. 24.0182111° сх. д. / 49.8426611; 24.0182111Координати: 49°50′33″ пн. ш. 24°01′05″ сх. д. / 49.8426611° пн. ш. 24.0182111° сх. д. / 49.8426611; 24.0182111
Координати кінця	49°52′29″ пн. ш. 23°53′12″ сх. д. / 49.8749528° пн. ш. 23.8868833° сх. д. / 49.8749528; 23.8868833
Поштові індекси	79016, 79039, 79069[1]
Номери телефонів	(032) 232-ХХ-ХХ (032) 233-ХХ-ХХ (032) 237-ХХ-ХХ (032) 238-ХХ-ХХ (032) 240-ХХ-ХХ (032) 242-ХХ-ХХ (032) 253-ХХ-ХХ (032) 295-ХХ-ХХ (032) 297-ХХ-ХХ
Транспорт
Автобуси	6А,6Н
Трамваї	№ 7 [2]
Маршрутні таксі	11,17,50,54; приміські — 125,131,144,217А,1001
Зупинки громадського транспорту	«Церква Святої Анни», «Вулиця Ярослава Мудрого», «Вулиця Турянського», «Янівський цвинтар», «Вулиця Винниця», «Вулиця Брюховицька», «Вулиця Шевченка», «Вулиця Біберовича», «Вулиця Смородинова», «Промисловий ринок», «Мікрорайон Рясне-1», «Вулиця Стельмаха», «Вулиця Сотника Панаса»
Найближчі залізничні станції	станція Клепарів
Рух	двосторонній
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки	кам'яниці № 4,21,24,26,27,28,30,35,41,60,66
Пам'ятники	«На відзначення початку співробітництва заводу «Електрон“ з японською компанією „Канемацу Гошо Тошіба“
Храми	Церква Святого Андрія Первозваного, Храм Різдва Пресвятої Богородиці, Храм Пресвятої Трійці, Церква Святого Василія Великого та Блаженного Олексія
Державні установи	Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ЛОДА
Навчальні заклади	СЗОШ № 33,92; ДНЗ № 94,147; приватний ДНЗ «Happy»
Медичні заклади	дитяче поліклінічне відділення № 2[3], філія поліклінічного відділення комунальної 3-ої міської клінічної лікарні[4], поліклініка ДП «Електрон»[5]
Поштові відділення	ВПЗ № 16 (вул. Городоцька, 87), ВПЗ № 39 (вул. Шевченка, 92), ВПЗ № 69 (вул. Шевченка, 374)[1]
Аптеки	«Авіценна», «Сальве», «Пульс», «D.S.», «Знахар», «3і»
Забудова	класицизм, сецесія, конструктивізм 1930-х-1980-х рр., промислова забудова, багатоповерхова 1960-х-2010-х рр.
Підприємства	«Електрон», «Конвеєр», «Автонавантажувач», «Львівсільмаш»
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Шевченка у Вікісховищі

Ву́лиця Шевче́нка — одна з семи головних магістралей Львова. Тягнеться від вул. Городоцької до межі міста (мікрорайон Рясне).

Еволюція вулиці |

З розвитком Львова та розширенням меж міста змінювалася й довжина вулиці.

Назва |

Від колишнього костелу святої Анни у напрямку до містечка Янова підіймалася дорога, яка на старовинних мапах Львова значиться, як Дорога Янівська. Від 1805 р. вже частково зформувалася вулиця, що отримала свою первісну назву — вулиця Янівська, на честь містечка Янів. На початку 1930-х рр. до вулиці Янівської була приєднана частина Янівської дороги за залізничним мостом, що 1931 р. початково отримала назву — вулиця Радзивічівни, а від 1934 р. остаточно увійшла до складу вулиці Янівської. Під час німецької окупації Львова вулиця мала назву Вестштрассе, оскільки прямувала від центру до західних околиць Львова. По війні на короткий час повернули передвоєнну назву, а від грудня 1944 р. вулиця отримала сучасну назву — вулиця Шевченка, на честь видатного українського поета, письменника, художника, громадського та політичного діяча Тараса Шевченка.

До 1920 року |

Перші будинки під № 2-4 зведені у стилі пізньої сецесії в 1909 р., за проектом Карела Боубліка, для кам'яничника Йони Шпрехера. Хоча при вул. Шевченка є ще кілька сецесійних будівель, на загал її забудова досить хаотична, більшу частину вулиці займають довгі паркани промислових та військових об'єктів, а переважна частина житлових будинків споруджена за типовими проектами різних епох. Вулиця так і не стала репрезентаційною артерією міста.

У жовтні 1908 р. відкрився рух на лінії електричного трамваю до Янівської рогатки, яка тоді була на Фридрихівці (за Яновським цвинтарем); до 1880-х рр. ця рогатка була ближче до центру міста (біля рогу з нинішньою вул. Левандівською). У 1930-х рр. трамвайну лінію продовжили до мосту через залізницю (там де й тепер кінцева зупинка трамвайного маршруту № 7).

Під № 60 після війни, на місці парового млина та невеликого ставу, збудували Мехсклозавод. Нині тут споруджують комплекс елітних житлових будинків. Зберігся колишній дім власника парового млина Юзефа Тома, до якого колись прилягав зимовий сад-оранжерея.

Поруч, при вул. Янівській, 66, спорудили у 1900 р. за проектом Міхала Ковальчука костел Святої Родини і монастир оо. Реформатів. У 1950-х — 1980-х рр. тут містився клуб Мехсклозаводу. Нині храм належить православній громаді церкви Св. Апостола Андрія Первозваного. Під час реставрації 1993—1998 рр. на даху храму спорудили кілька бань-куполів.

Неподалік, з другого боку вулиці, з кінця XVI ст. стояв костел Віднайдення Святого Хреста. До нього з міста вела Хресна дорога. Костел був розібраний австрійською владою у 1784 р. Прилеглі вулиці — Бортнянського, Квітки-Основ'яненка, Яцкова, Турянського, Луцького, Генерала Юнакова, забудовані переважно віллами 1920—1930-х років.

На вул. Шевченка привертає увагу кам'яниця № 81, споруджена близько 1910 р. у стилі раціональної постсецесії. Підлога в сінях та на сходовій клітці будинку вкрита химерними узорами з двох десятків видів керамічних плиток. Не виключено, що така «виставка», завдячує своєю появою на вул. Янівській № 108^[6] (нині вул. Шевченка) підприємства «Фабрика дахівок і каміння штучного. Іван Левинський і спілка». Під час німецької окупації на місці фабрики гітлерівці створили Янівський концентраційний табір, в якому знищили кілька тисяч людей, переважно євреїв. Хоча історики повторюють радянські міфи, що тут загинуло 200 тисяч осіб. На місці гітлерівського концтабору за радянських часів створили виправну колонію (ВЛ-315/30).

На місці касарень польського механізованого дивізіону після війни створили завод автонавантажувачів, зруйновані та розграбовані цехи якого потрохи освоюються різними комерційними структурами. Поруч у 1888 р. відкрили Янівський цвинтар, який у 1970-х рр. розширили за рахунок Нового єврейського кладовища. Тоді ж були знищені українські та польські військові поховання 1918—1920 рр., які нині частково відновлені.

1920—1970 |

За залізничним мостом при вул. Шевченка розташована залізнична станція «Клепарів». За нею лежали землі приміської громади Рясна Польська (Рясне). Її південна частина під назвою Баторівка увійшла у 1930-х рр. до складу Львова. Тоді, за залізничною станцією Клепарів, вздовж вул. Янівської проводилась інтенсивна забудова. Нову приміську дільницю, забудовану індивідуальними будинками, назвали Баторівкою, на честь польського короля Стефана Баторія. Поблизу будувалися також промислові підприємства — великий млин, тартаки та фабрика дикти (фанери) «Ойкос».

Для відзначення 50-річчя священства тодішнього Львівського римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського та укріплення «польскості» й католицизму на «кресах» ІІ Речі Посполитої польська громадськість Львова та «Східної Малопольщі» вирішила збудувати кілька нових костелів, серед них і парафіяльний костел Найсвятішого Серця Ісуса на Баторівці, яка входила до парафії у Рясній Польській. Спочатку планувалось спорудити храм на території місцевої корчми, що була власністю архієпископської курії. Однак згодом під костел було призначено ділянку, придбану у торгівця вином Ричарда Штадтмюллера на перетині нинішніх вулиць Диктової та Фещенка-Чопівського. Величний костел, що став домінантою передмістя, споруджувався за проектом Вавжинця Дайчака в рекордні терміни. 25 листопада 1938 р. було посвячено пам'ятний камінь під будову, а вже 3 вересня 1939 р. планувалось урочисте освячення готового костелу архієпископом Болеславом Твардовським. Через вибух ІІ Світової війни посвячення було скромним. Костел використовувала римо-католицька громада до 1946 р., коли більшість польських мешканців Баторівки виїхало до Польщі. За радянських часів храм використовувався як склад, а нині у ньому — греко-католицька церква Пресвятого Серця Христового.

Колишня Баторівка зберегла донині переважно приміську індивідуальну забудову 1930—1950-х рр. — так само, як і сусідня Кам'янка, колишнє село, яке увійшло в межі міста у 1958 р..

Після 1970 |

Село Рясне (колишня Рясна Польська) включили до меж Львова лише у 1987 р., коли тут вже велось інтенсивне житлове будівництво, споруджувались цехи заводів: конвеєрного, автонавантажувачів, «Львівсільмаш», «Електрон».

Ще у 1970-х рр. межа міста проходила відразу за знаменитою львівською «Барахолкою», де можна було придбати усе, що було недоступним в умовах вічного радянського товарного дефіциту. Тепер про це місце щонедільних паломництв львів'ян та гостей міста нагадує фігура Покрови, оточена стандартними будівлями Рясного, які пересунули границю Львова на кілька кілометрів на захід.

Фігуру Покрови при дорозі на межі Кам'янки і Рясного встановлено 2000 р. коштом приватних меценатів та за участі Залізничної районної адміністрації. В освяченні взяли участь священики УГКЦ, УАПЦ і УПЦ КП. Автори монумента — скульптор Володимир Федорченко і архітектор Володимир Сколоздра.^[7]

Перед залізничною колією у 1970—1980-х рр. виник житловий масив Рясне-І, а за мостом через колію, вже у 1990-х рр. розбудували мікрорайон Рясне-ІІ. На відміну від Сихова, де забудова проводилася за продуманою концепцією, яку, щоправда, так і не вдалось довести до кінця, Рясне будувалося, хоча й за затвердженим генеральним планом, але окремими фрагментами — силами промислових підприємств. Більшість з них встигли поставити по кілька житлових будинків, однак так і не довершили розбудову інфраструктури Рясного.

18 листопада 2016 р., виконавчий комітет ЛМР погодив встановлення між будинками № 402 та № 406 на вул. Шевченка пам'ятного знаку з нагоди 70-річчя операції «Вісла» — примусового переселення українців з їхніх етнічних земель. Функції замовника на проектування, виготовлення та встановлення знака покладено на громадську організацію «Ініціативна група «Рясне»^[8].

Визначні місця та варті уваги споруди |

№ 1. Тут міститься інформаційно-консультаційний центр ПАТ «Львівобленерго».

№ 2,4. Прибуткові будинки Йони Шпрехера, споруджені у 1909 році за проектом відомого львівського архітектора чеського походження Карела Боубліка у стилі пізньої сецесії^[9]. На фасаді будинку № 2 (інша адреса — вул. Леонтовича, 1) розташовано меморіальну таблицю, яка засвідчує, що вулицю назвали ім’ям Тараса Шевченка, а саму таблицю встановили 1989 року на честь 175-річчя від дня народження поета. Будинок під № 4 є пам'яткою архітектури місцевого значення № 391^[10].

№ 3-а. Від 1950-х років в цьому будинку містилася квартирно-експлуатаційна частина ПрикВО, у наш час — квартирно-експлуатаціонний відділ Оперативного командування «Захід». Від 2013 року — Львівська КЕЧ Шевченківського району^[11].

№ 21.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2853

Житловий будинок

№ 24,26.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 392,393

Будинки Торгівельної спілки і Міхала Ауербаха споруджені 1913 року фірмою Міхала Уляма за проектом Романа Фелінського.^[12]

№ 27.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1091

Житловий будинок

№ 28.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1092

Житловий будинок

№ 30.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 394

Житловий будинок

№ 33. Вілла з елементами «швейцарського» стилю, збудована 1889 року за проектом Вінцентія Кузневича. Збереглась у перебудованому вигляді.^[13]

№ 34. Будівля збудована 1894 року за проектом архітектора Альфреда Каменобродського. До 1939 року тут містилася установа для єврейських дітей-сиріт, при якій була також синагога. По закінченню війни в будинку розмістили спеціальний дитячий будинок № 2, пізніше тут відкрилася львівська середня загальноосвітня школа № 33^[14].

№ 35.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1686

Житловий будинок, на першому поверсі якого за радянських часів працював магазин плодоовочевих комбінатів, нині тут крамниці «Овочі-фрукти», побутової хімії та косметики, а також майстерня з ремонту взуття^[15].

№ 38. За Польщі в будинку містився благочинний заклад святої Єлени. По війні будинок переданий у підпорядкування УМВС у Львівській області, де у різні роки містилися приймальник-розподільник обласної інспекції у справах неповнолітніх, пізніше — спеціалізований батальйон судової поліції «Грифон». Будинок розібраний у 2016 році, а натомість протягом 2016-2018 років на його місці споруджений ЖК «Краківський».

№ 41.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 395

Житловий будинок

№ 60.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2497

1861 року на цій ділянці при вул. Янівській споруджено великий паровий млин «Тома і син», який щорічно переробляв 36 тисяч тон зерна та був одним з найбільших у Австро-Угорщині. Він продовжував свою роботу до закінчення другої світової війни, доки після приходу радянської влади на його території 1947 року не збудували Львівський механіко-скляний завод^[16]. Поруч з млином 1894 року, за проектом архітектора Альфреда Каменобродського, був споруджений житловий будинок з оранжереєю для власника парового млина Л. Тома^[17]. 1947 року будинок став адміністративною будівлею новоствореного заводу. Завод припинив існування в роки незалежності України. У 2016 році Виконавчий комітет ЛМР затвердив містобудівні умови та обмеження на будівництво, реставрацію та реконструкцію дев’яти об’єктів, зокрема, будівництво 3-ох багатоповерхових житлових будинків кварталу житлової забудови із супутніми об’єктами соціально-побутової інфраструктури та реставрацію з пристосуванням пам’ятки архітектури під центр дозвілля^[18]. Станом на червень 2018 року на території колишнього заводу будівельною компанією «Інтеграл-Буд» споруджений ЖК «Семицвіт». Приведено до ладу колишній будинок Л. Тома, на першому поверсі якого міститься центр продажів ЖК «Семицвіт»^[19].

№ 66. Церква Святого Андрія Первозваного
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1685

Проект необарокового костелу реформатів та монастиря розроблений Міхалом Ковальчуком у 1896 році. Урочисто освячений 2 жовтня 1910 року. Ченці залишили Львів наприкінці 1940-х років. За радянських часів будівля використовувалася як пересильний пункт новобранців, а приміщення духовної семінарії — як гуртожиток робітників, пізніше — клуб механіко-скляного заводу. У 1991 року будівлю передано громаді УАПЦ, яка переосвятила споруду. Будинок значно перебудовано у 1993—1998 роках, споруджено три куполи. ^[20]

№ 77. У цьому будинку за Польщі містилася пекарня Маліцького.

№ 78. За Польщі в будинку містилася установа для єврейських дітей-сиріт ім. Давида Рубензала^[21].

№ 80. Первісний будинок на цьому місці був споруджений у ХІХ столітті, але протягом майже двох зазнав значної перебудови. Вперше інформація про цей будинок подана у книжці історика Адама Краєвського «Львівські передмістя», виданій у 1909 році. Там ця будівля названа «старий палац на вул. Янівській». Будинок відомий також під назвою — палац Розборських. Починаючи з ХХ століття в будинку містилися майстерні^[22]. У 2016-2017 роках на місці старовинного будинку споруджено житловий комплекс клубного типу «Шоколад» з закритою територією^[23].

№ 87-А. За Польщі тут знаходилися касарні польського механізованого дивізіону, за радянських часів тут був створений завод «Автонавантажувач». На початку підприємство 1990-х років збанкрутіло. У 2000-х роках у будівлі прохідної заводу облаштували меблевий салон «Магнат». Нині територія колишнього заводу забудована житловими будинками, а сам завод, вже під іншою назвою, нині знаходиться на сусідній вул. Луцького^[24].

№ 90. у 1950—1960 роках гуртожиток Торгово-економічного інституту, пізніше Обласне управління з питань надзвичайних ситуацій. Нині — Головне управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ЛОДА.

№ 115. До 1939 року млин «Едмін і син» та 1-ша Малопольська парова лущарня пшона та круп, в радянський період — крупзавод № 25, за часів незалежності України завод був зупинений, а його будівлі частково зруйновані.

№ 116. В будинку міститься Вище професійне училище № 29, засноване у 1944 році, як ремісниче училище № 3. Займається підготовкою молодших спеціалістів за напрямами «Автомобільний транспорт» та «Харчові технології та інженерія»^[25].

№ 117. За Польщі тут знаходився моторовий млин Дреснера та гуртова торгівля борошном Муна, нині цієї адреси не існує.

№ 156. Личаківська виправна колонія (№ 30), була організована, на території колишнього Янівського концтабору, згідно наказу начальника управління МВС УРСР від 19 червня 1947 року № 0091 «Про створення самостійних виробничих майстерень на базі Пересильної тюрми ВВТК УМВС у Львівській області» під назвою Установа п/с ЯА-128/30. В установі спочатку виробляли дерев'яну та картонну тару, пізніше відкрито цех з прання та ремонту мішків, освоєно випуск табуреток, кухонних та м'яких меблів. У той час в установі працювало 25 осіб інженерно-технологічного персоналу, в основному колишніх спеціалістів Львівського лісотехнічного інституту, які навчали засуджених технології меблевого виробництва. Наказом МВС СРСР № 091 від 27 лютого 1969 року установу п/с ЯА 128/30 перейменовано в установу ВЛ-315/30. 1 грудня 1999 року наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29.11.1999 року № 165 устано­ва ВЛ315/30 перейменована у Личаківську виправну колонію (№ 30)^[26]. Наприкінці липня 2018 р. винесено остаточне рішення, щодо перенесення слідчого ізолятора з вул. Городоцької, 20, а саме будівля нового ізолятора, розрахована на 850 осіб буде споруджена на території Личаківської виправної колонії (№ 30)^[27].

№ 158. Залізнична станція «Клепарів». На фасаді будівлі залу очікування залізничної станції Клепарів вміщено меморіальну таблицю, в пам'ять про те, що через цю станцію в 1942 — 1943 роках вивезли до концентраційних таборів понад півмільйона галицьких євреїв.

№ 205. Храм Різдва Пресвятої Богородиці. До 1939 року тут діяла каплиця. Наприкінці 1940-х років закрита та у 1958 році перебудована під звичайний житловий будинок. Пізніше приміщення займав штаб, так званої, добровільної народної дружини, потім аптека. У вересні 1990 року в будівлі відновили богослужіння, згодом місцева православна громада відбудувала на цьому місці храм, який освятили у вересні 1994 року. Храм належить УПЦ КП.

№ 311-а. Храм Пресвятої Трійці. Будівництво храму тривало більше 20 років. Освячення святині відбулося 17 травня 2015 року. Належить Свято-Троїцькій парафії ПЦУ житлового масиву Рясне-1.
Настоятелем храму є о. Петро Курпіта.

№ 313,315 корпуси колишнього заводу «Електрон». Нині під № 315 знаходиться завод «ЕлектронМаш» — підприємство машинобудівної корпорації «Електрон»^[28].

№ 388. Церква Святого Василія Великого та Блаженного Олексія.

• 
  

  

  
  

  
  

  Храм Святого Андрія Первозваного
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Церква Різдва Пресвятої Богородиці
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Церква Пресвятої Трійці
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Головний корпус НВО «Електрон»
  

  
  

  
  

Примітки |

Джерела |

Вулиця Шевченка у сестринських Вікіпроектах
	Портал «Львів»
	Вулиця Шевченка у Вікісховищі?

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 142. — 200 прим. — ISBN 978-617-629-077-3.


• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 413-417. — ISBN 978-966-2154-24-5.


• Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 69,70,96,106,124,117. — ISBN 966-603-115-9.


• Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — 384 с. — ISBN 978-966-7022-79-2.

Цю статтю необхідно дописати чи вдосконалити. Ви можете допомогти проекту, зробивши це. Це повідомлення варто замінити точнішим.