Mryntu

Населені пункти |

Сільській раді підпорядковані населені пункти:

• с. Рахни-Польові
  


• с. Пирогів
  

Історія населених пунктів сільської ради

 ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СЕЛА ПИРОГІВ
За легендою історія заснування села Пирогів бере свій початок з кінця 17 століття. А саме в 1775 році Катерина II розігнала Запорізьку Січ. Козаки поодинці і ватагами розбрелися по всій Україні. Декілька чоловік на чолі з козаком Артемом на прізвисько Пиріг дійшли до річки Краснянки і тут, на її мальовничому березі, оселилися. Пізніше у навколишніх селах знайшли собі дружин, побудували кілька хатин. Кмітливий же, Пиріг при допомозі своїх побратимів побудував корчму, яка проіснувала аж до 20 років нашого століття. І коли подорожні питали один одного : - «Куди путь держите?» - відповідали - «В Пирогів хутір». З часом слово хутір відпало і залишилась назва Пирогів.

Взагалі то , поселення в цій місцевості, можливо було і раніше. До такого висновку можна дійти ознайомившись з іншою легендою, яку до цих пір передають один одному односельчани.Під час набігів монголо-татар люди ховалися у лісі, тут же на високій горі побудували церкву. Під час одного з таких набігів жителі закрилися всередині будівлі. Нападники не змогли відкрити двері, тому підпалили церкву разом з людьми. Тоді земля розступилася і поглинула церкву та нападників. А було це велике свято. Тому й назвали ту гору Свято гірка, від слів -свято (святиня) і гірко (горе, або гора). Але залишимо цю гарну легенду і повернемося до Пирога. Місце для поселення було вибрано вдало. Річка, яка кишіла рибою, очерети в яких було повно дикої птиці, поля в яких водилися зайці, лисиці, дикі кабани і інші звірі. Поруч містечко Красне, на ринку якого все те мало попит. Все це сприяло тому, що поступово хутір розрісся до розмірів села. Сьогодні с.Пирогів складається з 5 частин. Центр села, який саме і був основою поселення, Бессарабія, Сибірка, Шляхта, Кальнишівка.
З приводу першої частини, Бессарабії, історія переповідає таке. На протязі трьох років у Молдові (Бессарабія) була велика посуха, яка призвела до голоду. Вісім сімей зі своїм нехитрим скарбом рушили на пошуки кращої долі. Доїхали до нашого села і тут у східній частині осіли. Незабаром побудували житло і стали пускати коріння. Господарями були добрими: сіяли хліб, садили городину. Тільки виноград, який привезли з собою, тут не прижився. Підтвердженням саме такої версії назви є деякі прізвища односельчан, які мали молдовські корені (Сарабун - в перекладі з молдовської «добрий день» та інші).
На південь, через греблю, інша половина села, яка має назву Сибірка. Десь в середині 18 століття 18 сімей пирогів чан, як переселенці виїхали до Сибіру в пошуках кращого життя. Деякі з них не прижилися там і повернулися назад у село. А так, як інші односельчани вже зайняли їхні домівки, то будувалися за річкою на полі. Максим Трачук, Антон Кобець, Федір Муляр, Данило Степанченко та інші стали першими забудовниками Сибірки. Умови для життя тут були найкращі - близько річка, ліс, хороша родюча земля, придатна для садівництва та городництва. Біля кожної хати тут ростуть добротні сади - яблуні, груші, черешні, вишні, сливи, гарно росте тут полуниця, добрі врожаї дає картопля. Крім того, тут відкопали криничку, в якій була добра вода, до того ж допоміжна на очі. Те джерело збереглося і до нині і носить назву Савулякова криниця.

 На захід від центру інша частина села, яка складається з однієї вулиці і має назву Шляхта. Мабуть тому, що саме тут, в свій час проживали поляки, шляхтичі, але не прижилися. А назва залишилася і донині. Вище, на захід в сторону с. Красне і с.Черемошне ще одна частина села, що називається Кальнишівка. Пов'язана ця назва з молодим селянином Семеном Матвійовичем Мельничуком. Було це в кінці 18 століття. Поїхав Семен з батьками з с.Кальнишівки в Красне на ярмарок. Невідомо як там ярмаркували, але по дорозі додому запримітив парубок біля криниці вродливу дівчину Уляну. Зупинився, привітався, напоїв коня і випалив зненацька:

- Заміж за мене підеш? - зніяковіла дівчина, зашарілась.
- Не знаю, - мовила тихо.
- Через тиждень зашлю сватів - пообіцяв парубок і слова додержав. А далі було, як у пісні. У злагоді і дружбі зажила молода сім'я. Невдовзі на краю села Семен ( Кальнишівський) збудував свою хатину. Йшли роки, по сусідству одна за одною з'явилися нові оселі. І хоча сьогодні вулиця має офіційну назву Данила Нечая, назва Кальнишівка міцно закріпилася в пам'яті людей . На початку 19 століття село Пирогів нараховувало 974 жителі ( Труди Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, випуск 9, ст.1059), мало свою школу, церкву, свого пана. Пан носив прізвище Ярошинський і був мабуть не дуже заможний, бо крім землі, будинку та доброго саду нічого іншого не мав. Перед самою революцією продав свої маєтки якомусь Мемету, відомості про якого не збереглися. Щодо церкви , то немає точної дати побудови, але відомо, що освятили її на свято зимового Миколая. Будова була дерев'яна, на добротному камінному підмурку, гарно розписана. В 30-роках 19 століття з церкви було скинуто дзвін і розібрано дзвіницю. Церква ще деякий час працювала, а потім її використовували як складські приміщення місцевого колгоспу. У 1986 році церкву розібрали за допомогою військових, бо ніхто з місцевих мешканців не хотів у тому брати участь і на її місці побудували пам'ятник загиблим воїнам односельчанам, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Відомо, що священиком у сільській церкві служив отець Новіцький, який був людиною розумною, освіченою, мав гарну бібліотеку. Водив дружбу з Михайлом Коцюбинським, не раз їздив до нього в с.Лопатинці, де письменник деякий час вчителював.
Була в селі і своя церковно-приходська школа, побудована у 1882 році на кошти громади. Мала 4 класи і навчала дітей грамоти, звичайно тих, які мали змогу відвідувати заняття. Пізніше приміщення школи використовувалося, як сільський клуб. В 20-х роках була в Пирогові школа семирічка, але недовго.
Наприкінці 20-років в долині де протікала річка Краснянки викопали ставок на 90 га, який став окрасою села і не тільки. Сюди приїжджали з усіх усюд. Вважалося, що риба тут ловилася найсмачніша, нечутна болотом, бо коли копали став - розкопали велику кількість джерел, та безодень з холодною, чистою водою. У 1927 році тут же біля ставу збудували водяний млин, який працював не тільки для пирогівчан. Приїздили сюди і з навколишніх сіл, мололи тут муку на раз, на білу, виготовляли крупи. В січкарні подрібнювали солому. Стояла тут і турбіна, а також динамомашина, яка виробляла електроенергію для споживання населенням села.

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СЕЛА РАХНИ-ПОЛЬОВІ

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СЕЛА
Село Рахни-Польові розташоване на підвищенні по обидва боки річки Краснянки. Назва села Рахни за переказами походить від назви полів пана Раха, які були у його власності. Поруч з селом Рахни-Польові (за переказами) в незапам'ятні часи було велике поселення міського типу, яке займало велику територію, що тепер знаходиться між Рахнами і Пироговом майже до лісів с.Черемошного. Твердо поширена легенда, що в селі чи в отому міському поселенні ставали великі ярмарки, процвітало гончарство. Є твердження, що це було колишнє Красне, яке потім заснувалося в іншому місці, або продовження Красного. Ймовірність такої легенди можлива, тому що вона живе не тільки в с.Рахни-Польові, айв сусідніх селах. Вздовж річки Краснянки, по західному її березі від долини між Рахнами та Пироговом, по обидва боки річечки, що тече з урочища Буцеланівка під с.Черемошне, можна знайти багато речових доказів: череп'я, посуду грубо паленого. При господарських земляних роботах на західній сторонні с.Рахни-Польові на глибині одного метра добувалися в кількох місцях фундаменти якихось будівель. На полі в урочищі Буцеланівка знайдені були кам'яні сокири. Посеред ставу є місце, яке досі називається «двірок». Про вік цього гарного подільського села не залишилось ніяких історичних відомостей. Та все ж слід знати, що тут, на мальовничих берегах колись повноводної, багатої рибою річки Краснянки люди жили ще в доісторичну епоху - і в скіфські часи, про що свідчать розташовані поряд скіфські кургани -захоронення , і в часи так званої трипільської культури в 3-4 тисячоліття до нашої ери .Та й навколишні густі ліси , в яких водились бобри , куниці, білки та інші хутрові звірі , а також цінна деревина для будівництва , притягували сюди поселенців . Ось у відомого історика - доктора Антонія першого ми знаходимо відомості, що в 1754 році 12 селян з Рахнів - Польових володіли 260 пнями пасіки , тобто вуликами з дерев'яних , здебільшого липових колод , які влаштувались прямо в лісі.
Історичні джерела свідчать , що основним заняттям селян було землеробство : родючі ґрунти давали високі врожаї. Тому мешканці села не шукали побічних заробітків , як в інших селах , вели осілий спосіб життя . Влаштований на річці Краснянці водяний млин дозволяв на місці переробляти зерно на борошна і крупи , що користувалися великим попитом у міщан і ремісників містечка Красного . Крім борошна ,тут виготовляли й різноманітні крупи , в тому числі й гречані, били олію . Послугами млина користувались й мешканці багатьох навколишніх сіл .
Вище згадувалося про величезні багатства цієї землі. Отож і не дивно , що тут уже в 16 столітті горезвісної Люблінської унії 1569 року, з'являються польські колонізатори, які поступово прибирають до своїх рук і навколишні ліси, і родючі землі і самих селян. Ліси нищівно вирубувалися, вирощений хліб продавався на ринках чи відправлявся у Польщу, селяни експлуатувалися і обездолювалися. Панів П'ясецьких змінюють Потоцькі, Домановські, затим Холмінські і Московські. Однак, незважаючи на засилля польських католицьких колонізаторів, у селі міцні позиції утримувала православна релігія. Про перші церкви в селі відомості не збереглися. В 1790 році тут споруджено гарний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, який проіснував аж до розгулу більшовицького войовничого атеїзму. В 1864 році при цьому храмі відкрилася церковно-приходська школа, яка в 1886 році перейшла у новозбудоване приміщення.
ПРОГОЛОШЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА ЖОВТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ ТА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ.
Радянська влада в селі проголошена у травні місяці 1917 року, проводилися демонстрації, прикріплювали червоні банти, відбувалися мітинги. Були створені ревкоми в селі Красному, а в селі Рахни-Польові був представник. Після Жовтневої революції у 1920 році було створено Комнезам.
Перші товариства по спільному обробітку землі (ТСОЗи) були створені у 1926 році. Частина незаможних селян стали об'єднуватись по 5-10 господарств, які закупляли плуги, культиватори, молотарки. ТСОЗ мав назву «Зірка», в користуванні 60 га землі, 6 пар коней, 6 возів, 3 культиватори, 1 сівалку, 12 борін, 5 плугів. В кінці 1926 року було придбано трактор «Фордзон» -першим трактористом був Федір Зацерковний.
Колективізація села закінчилася у 1930 році. В селі було створено два колгоспи - ім.Леніна, який мав 1100 га землі та ім.Шевченка, який мав 1300 га землі.
За два місяці 1932 року восьмеро селян - хліборобів були засуджені до тюрем і концтаборів, їх і досі пам'ятають старожили. Зокрема, Криська Лавра засудили на 5 років позбавлення волі з поразкою в правах на 2 роки та виселенням за межі України тільки за те, що не захотів вступати в колгосп. За невиконання завдань по хлібоздачі 3 роки тюрми з наступним позбавленням прав на 2 роки одержали Гундерак Марко та Соболь. За ці ж «гріхи» репресували Бригу Олександра, Монарха Маркіяна і Ткачука Опанаса. А Парамош Трохим і Куцаківський Іван були засуджені лише за те, що 15 грудня 1932 року купили за власні гроші на базарі в Красному коня і зарізали на їжу. їх судили як «ворогів кінського поголів'я».

 Ось у відомого історика - доктора Антонія першого ми знаходимо відомості, що в 1754 році 12 селян з Рахнів - Польових володіли 260 пнями пасіки , тобто вуликами з дерев'яних , здебільшого липових колод , які влаштувались прямо в лісі.

Історичні джерела свідчать , що основним заняттям селян було землеробство : родючі ґрунти давали високі врожаї. Тому мешканці села не шукали побічних заробітків , як в інших селах , вели осілий спосіб життя . Влаштований на річці Краснянці водяний млин дозволяв на місці переробляти зерно на борошна і крупи , що користувалися великим попитом у міщан і ремісників містечка Красного . Крім борошна ,тут виготовляли й різноманітні крупи , в тому числі й гречані, били олію . Послугами млина користувались й мешканці багатьох навколишніх сіл .
Вище згадувалося про величезні багатства цієї землі. Отож і не дивно , що тут уже в 16 столітті горезвісної Люблінської унії 1569 року, з'являються польські колонізатори, які поступово прибирають до своїх рук і навколишні ліси, і родючі землі і самих селян. Ліси нищівно вирубувалися, вирощений хліб продавався на ринках чи відправлявся у Польщу, селяни експлуатувалися і обездолювалися. Панів П'ясецьких змінюють Потоцькі, Домановські, затим Холмінські і Московські. Однак, незважаючи на засилля польських католицьких колонізаторів, у селі міцні позиції утримувала православна релігія. Про перші церкви в селі відомості не збереглися. В 1790 році тут споруджено гарний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці, який проіснував аж до розгулу більшовицького войовничого атеїзму. В 1864 році при цьому храмі відкрилася церковно-приходська школа, яка в 1886 році перейшла у новозбудоване приміщення

Склад ради |

Рада складається з 12 депутатів та голови.

Керівний склад сільської ради |

Примітка: таблиця складена за даними джерела^[1]

Примітки |

Посилання |

• Картка ради на сайті ВРУ

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п о р Адміністративний устрій Тиврівського району Тиврівська районна рада Міські ради: Гніванська Селищні ради: Сутисківська • Тиврівська Сільські ради: Бушинська • Василівська • Великовулизька • Ворошилівська • Гришовецька • Дзвониська • Довгополівська • Жахнівська • Іванковецька • Колюхівська • Краснянська • Маловулизька • Марківська • Новоміська • Пилявська • Рахно-Полівська • Селищенська • Слідянська • Строїнецька • Тростянецька • Уяринецька • Черемошненська • Шендерівська • Шершнівська • Яришівська