Mryntu

	Соціал-демократична партія Німеччини
	Sozialdemokratische Partei Deutschlands
	; ;
;
Голова партії:	Андреа Налес
Штаб-квартира:	; Берлін; «Willy-Brandt-Haus»
Дата заснування:	; 23 травня 1863;
;
Ідеологія:	; соціал-демократія,Лівоцентризм;
;
Інтернет-сторінка:	www.spd.de

Соціал-демократична партія Німеччини (Sozialdemokratische Partei Deutschlands — СДП) — найстаріша політична партія Німеччини. Поряд з блоком ХДС-ХСС є однією з двох наймасовіших і найвпливовіших («народних») партій в новітній історії Німеччині. Після поразки у виборах 2009 року знаходилася в опозиції. Після виборів 2013 р. увійшла до «великої коаліції», що була створена 15 грудня 2013 р. Партія входить до урядів семи Федеральних земель, у п'яти з них главою уряду є представник СДП. СДП входить до складу Партії європейських соціалістів та соціалістичного інтернаціоналу.

Зміст

1 Дієпис та платформа
- 1.1 Внутрішні угруповання

2 Електоральна база
- 2.1 Соціальний склад
- 2.2 Географія

3 Дієпис

4 Виноски

5 Література

6 Посилання

Дієпис та платформа |

Willy-Brandt-Haus

Початок СДП як політичної організації було закладено під час Березневої революції 1848. Власне партія під назвою Загальнонімецьке Об'єднання Робітників (Allgemeiner Deutscher Arbeiterverein) була заснована 23 травня 1863 в ляйпцизькому Пантеоні. Протягом кількох десятиліть вона міняла назви та організаційні форми. Сучасну назву партія отримала в 1890 році.

Її політична орієнтація зазнала значних змін, що відображено в різниці між Гайдельберзькою програмою 1925 року, яка закликає до трансформації капіталістичної системи приватної власності на засоби виробництва^[1] та Годесберзькою програмою 1959 року, спрямованої на розширення електоральної бази та політичним зсувом до центру^[2]. Після Другої світової війни під проводом Курта Шумахера, СДП відновилася, як соціалістична партія, що предствляла інтереси робітничого класу та профспілок. Проте після прийняття Гедесберзької програми, вона переорієнтувалася на соціал-демократичні рейки.

Сучасна платформа СДП намагається об'єднати соціалізм із демократією, прагнучи такої організації суспільства, для якої були б першочерговими як соціальна справедливість, так і свобода. Партія ставить мету зміцнення координованої соціальної ринкової економіки та справедливий розподіл вироблених благ. Вона вважає необхідним розвиток економічної системи для забезпечення добробуту всього населення. Водночас вона намагається захистити соціальними програмами обездолених. СДП виступає за громадянські права у відкритому суспільстві. В міжнародній політиці вона відстоює мир у всьому світі, намагаючись збалансувати глобальні інтереси демократичними засобами. Одним із пріоритетів СДП є європейська інтеграція.

Внутрішні угруповання |

Більшість членів СДП належать до одного з двох крил: кейсіанські ліві соціал-демократи та центристи, помірковані соціал-демократи. Центристи сильно підтримують програму реформ, запропоновану колишнім канцлерод Герхардом Шредером, кейнсіанці продовжують відстоювати класичну ліву політику, наприклад розширення соціальних програм.

Електоральна база |

Соціальний склад |

Перед Другою світовою війною соціал-демократи, як основна нереволюційна партія лівого спрямування, мала найбільшу підтримку серед некатолицьких робітників та інтелектуалів, які виступали за соціальний прогрес та економічну рівність. Під проводом Курта Шумахера після Другої світової війни СДП спочатку сильно опиралася як програмі соціальної ринкової економіки так і закликам Конрада Аденауера до інтеграції Заходу, але після смерті Шумахера вона прийняла ринкову економіку й положення Німеччини в Західному альянсі з метою здобуття ширшого електорату. СДП ще й досі асоціюють з боротьбою за економічні права профспілок та робітничим рухом. У 1990-тих виділилися ліве та помірковане крила, що призвело до виходу з партії значного числа членів, які пізніше утворили соціалістичну партію лівих (Die Linke).

Колишная голова СДП Мартін Шульц

Географія |

Найбільшу підтримку СДП має у великих містах, особливо у північній та західній Німеччині та Берліні. Впродовж XX ст. значну підтримку СДП отримувала з району Руру, де колись основними виробництвами були гірничі шахти та сталеплавильні заводи. В Бремені СДП править безперервно з 1949 року. В південній Німеччині СДП має незначну підтримку, окрім найбільших міст. На виборах 2009 СДП втратило свій єдиний виборчий округ в Баварії. Малі міста та села традиційно підтримують СДП у протестантських областях північної Німеччини та Бранденбургу, за кількома винятками, наприклад, Західної Померанії, де Ангела Меркель здобула переконливе переобрання в 2005, а також деякі з університетських містечок. Далі на південь СДП має підтримку в північному Ессені, частині Палатінату, Саарі та південно-західному Бадені.

Дієпис |

Партія була заснована в 1869, але найважливішою подією того часу було злиття в 1875 Загально-німецького товариства робітників (1863) та Соціал-демократичної робітничої партії (нім. Sozialdemokratische Arbeiterpartei). З 1878 до 1890 року партія була заборонена, але її представники мали значну підтримку на виборах. В останній рік підпільного періоду вона затвердила свою сучасну назву. До Першої світової війни партія залишалася ідеологічно радикальною, хоча багато її функціонерів притримувалися поміркованих дій у щоденній політиці. До 1912 року партія стала збирати найбільше голосів.

Незважаючи на згоду із Другим інтернаціоналом про опозицію до Першої світової війни, в 1914 СДП проголосувала за війну. З огляду на це та на більшовицьку революцію, члени ультра-лівого крила СДП утворили інші партії, спочатку Незалежну СДП, а потім Комуністичну партію Німеччини. Після 1918 СДП відігравала важливу роль у політиці Веймарської Республіки, хоча входила до складу коаліційних урядів тільки кілька разів (1918–1921, 1923, 1928–1930). Адольф Гітлер заборонив СДП у 1933, деякі партійні функціонери потрапили у в'язницю, убиті або ж втекли у заслання.

В 1945 союзники, які тримали під своїм контролем Західну зону окупації, спочатку дозволити чотири партії: Християнсько-демократичний союз, Партію вільних демократів, Комуністичну партію та СДП. В радянській окупаційній зоні була утворена Єдина соціалістична партія, куди увійшли соціал-демократи та комуністи. Згодом влада Західної зони відновила запроваджену нацистами заборону Комуністичної партії.

Починаючи 1949 СДП була однією з двох основних партій Федеративної Республіки Німеччина поряд із християнськими демократами. З 1969 по 1982 та з 1998 по 2005 соціал-демократи були канцлерами Німеччини.

Виноски |

↑ Brustein, William. Logic of Evil: The Social Origins of the Nazi Party 1925–1933. New Haven, CT: Yale University Press, 1996. p. 131.

↑ Cooper, Alice Holmes. Paradoxes of Peace: German Peace Movements since 1945. Ann Arbor, MI: University of Michigan Press, 1996. p. 85

Література |

Carl E. Schorske, German Social Democracy, 1905–1917: The Development of the Great Schism (Harvard University Press, 1955).

Vernon L. Lidtke, The Outlawed Party: Social Democracy in Germany, 1878–1890 (Princeton University Press, 1966).

Abraham J. Berlau The German Social Democratic Party, 1914–1921 (Columbia University Press, 1949).

Erich Matthias, The Downfall of the Old Social Democratic Party in 1933 pages 51-105 from Republic to Reich The Making of the Nazi Revolution Ten Essays edited by Hajo Holborn, (New York: Pantheon Books, 1972).

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Social Democratic Party of Germany

Офіційний веб-сайт

Офіційний веб-сайт англійською

Офіційни веб-сайт молодіжної організації Юзос

Історія Соціал-демократичної партії Німеччини від Лассаля до Каутського

[1] Brustein, William. Logic of Evil: The Social Origins of the Nazi Party 1925–1933. New Haven, CT: Yale University Press, 1996. p. 131.

[2] Cooper, Alice Holmes. Paradoxes of Peace: German Peace Movements since 1945. Ann Arbor, MI: University of Michigan Press, 1996. p. 85

搜尋此網誌