Mryntu

Афанасій III Пателар
	; ;
Народився	; 1597; Крит, Крит[d], Decentralized Administration of Crete[d], Греція;
Помер	; 15 квітня 1654(1654-04-15); Мгарський монастир, Мгар, Лубенський район;
Діяльність	; священик;
Володіє мовами	; грецька;
Посада	; Константинопольський патріархат;
Конфесія	; православ'я[d];
	; ; ; ; ; ; ; ; Медіафайли у Вікісховищі?; ;

Святитель Афанасій

Патріа́рх Константинопольський Афана́сій III Петеларій (грец. Ἀθανάσιος Πατελλάριος; *1597 Ретімнон, Крит — †5 квітня 1654, Мгарський монастир у Лубнах), також відомий як Святитель Афанасій Цареградський (Сидячий) і Лубенський чудотворець — Константинопольський патріарх у 1634, 1635 та 1652. Святитель, пам'ять — 2(15) травня, в день пам'яті однойменного йому Афанасія Великого і в Соборі Афонських преподобних (друга неділя після П'ятидесятниці).

Зміст

1 Біографія

2 Історія шанування

3 Примітки

4 Література

5 Посилання

Біографія |

Святитель Афанасій Цареградський і Лубенський чудотворець

Походив із знатного роду, пов'язаного з династією Палеологів. До 26 років жив на Криті в монастирі Аркаді, що перебував під владою венеціанців; здобув освіту в монастирі Аркадіу.

В 1631 був висвячений в митрополита Фессалонікійського; користувався заступництвом свого земляка Патріарха Кирила Лукаріса.

На початку 1634 в Фанарі знову (втретє) сформувалася принципова опозиція Патріарху Кирилу Лукарісу у зв'язку з публікацією в березні 1629 йогоСповідання віри, яке в ряді положень виражало кальвіністські богословські погляди. Для усунення Лукаріса, якого підтримували посольства протестантських держав в Константинополі (насамперед Голландії), незадоволеним митрополитам необхідно було висунути кандидата, прийнятного для католицьких держав; таким претендентом став Афанасій, який заплатив султану готівкою 60 000 талерів^[1], в основному наданих французьким посольством, для зняття Лукаріса і свого призначення. У лютому 1634 Афанасій був обраний на Патріарший престол і інтронізований 25 березня.

Вже через кілька днів поступився престолом повернувшомуся з заслання Кирилу Лукарісу, зважаючи на те, що голландське посольство зуміло виплатити Порті суму в 70 тисяч талерів за відновлення (четверте) на престолі Лукаріса.

Після свого другого скинення в 1635 Афанасій поїхав до Італії, жив в Анконі та Венеції.

Подвизався на Афоні у влаштованій ним келії (монастирі без статусу), де згодом (1849) виник російський Андріївський скит, святинею якого була особиста ікона Патріарха, іменована «У скорботах і печалях Розрадниця»(святкування 19 листопада).

Влітку 1652 втретє зайняв престол на кілька днів.

8 жовтня 1652 назавжди покинув Константинополь, відвідав господаря Василя Лупула, Богдана Хмельницького в Чигирині, 22 квітня 1653 був прийнятий в Москві царем Олексієм Михайловичем.

У Москві, на прохання Патріарха Нікона, написав «Чин архієрейського звершення літургії на Сході», який ліг в основу московського виправленого друкованого «Чиновника архієрейського служіння», що використовується в РПЦ і нині^[2]. Подав царю «зошит», в якому викладав головну мету свого приїзду до Москви: спонукати царя, в союзі українським Запорозьким військом та Молдавією, почати війну з турками, по розгромі яких цар повинен був зайняти престол ромейських імператорів, а Московський Патріарх — вселенську кафедру^[3].

Наприкінці грудня 1653 виїхав з Москви до Молдавії, щоб прибути в Миколаївський монастир в Галаці. По дорозі гостив у Богдана Хмельницького.

У лютому 1654 залишився в Мгарському монастирі Лубенський район, Полтавська область), де в середу на Фоминій седмиці, 5 квітня, преставився.

Був похований возсідаючим на троні під амвоном Преображенського храму Мгарського монастиря ігуменом обителі.

Історія шанування |

Рака святителя Афанасія в Лубенському монастирі (літографія, 1868 рік)

1 лютого 1662, в присутності Газького митрополита Паїсія Лігаріда (який, за його словами, бачив Афанасія в сонному баченні і тепер відвідував монастир), відбулося набуття нетлінних мощей святителя.

В 1672 цар направив піддячого М. Савіна для проведення розслідування про чудеса, що відбувались від мощей.

В XVIII столітті в Лубенському монастирі зберігалися рукописні житіє святителя і канон.

В 1818 Полтавський єпископ Мефодій (Пішнячевський) клопотав перед Святішим Синодом про канонізацію Афанасія; клопотання було відхилено. Проте шанування святителя і запис чудес, що відбувалися від його мощей, тривали.

В 1860-х А. М. Муравйов склав нове житіє Афанасія із зазначенням чудес, що відбувалися при його мощах.

Історія канонізації не цілком ясна, але офіційне шанування було прийнято в Російській Церкві наприкінці XIX століття, а після робіт Є. Є. Голубинського, який довів, що шанування було вперше встановлено між 1672 та 1676 митрополитом Київським Йосифом (Нелюбович-Тукальським).

В 1922 році собор, в якому знаходився срібний трон святителя, був розграбований; в 1930-х роках мощі святителя були перенесені в Харків; в 1947 — в Благовіщенський собор міста.

Примітки |

↑ Комерційні деталі призначень і зсунень викладені за: Steven Runciman. The Great Church in Captivity.Cambridge University Press, 1988, стор 283.

↑ М. С. Желтов. Архієрейське богослужіння

↑ Реформа богослужіння в 2-й пол. XVII ст. Архівовано 11 February 2008^{[Дата не збігається]} у Wayback Machine. Стаття з Православної енциклопедії (2000)

Література |

Афанасій III Пателларій // Православна енциклопедія. М. 2002, Т. IV, стор 20 — 22.

Св. Афанасій, Патріарх Царгородський, Лубенський чудотворець //ЖМП. 1947, № 10.

Посилання |

Category: Afanasij Patellarius

Святитель Афанасій III Пателарій, Патріарх Царградський На сайті pravoslavie.ru

Святитель Афанасій, Лубенський чудотворець Коротке житіє на сайті Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії УПЦ

Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[1] Комерційні деталі призначень і зсунень викладені за: Steven Runciman. The Great Church in Captivity.Cambridge University Press, 1988, стор 283.

[2] М. С. Желтов. Архієрейське богослужіння

[3] Реформа богослужіння в 2-й пол. XVII ст. Архівовано 11 February 2008^{[Дата не збігається]} у Wayback Machine. Стаття з Православної енциклопедії (2000)

搜尋此網誌