Mryntu

Павло Федотович Альошин
	; ;
Народження	; 20 лютого (4 березня) 1881Київ, Російська імперія;
Смерть	; 7 жовтня 1961(1961-10-07) (80 років)Київ, СРСР;
Поховання	; ; ; Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник : ; ; ; ; ;
Громадянство	; Російська імперія — СРСР;
Навчання	; Київське реальне училище[d] і Q59421313? (1917);
Діяльність	; реставратор, архітектор, викладач університету;
Праця в містах	; Санкт-Петербург, Київ, Краснодар, В'ятка, Казань, Єкатеринбург, Мурманськ, Ростов-на-Дону, Грозний, Геленджик, Запоріжжя, Горлівка, Артемівськ, Вінниця, Харків, Москва;
Архітектурний стиль	; російський класицизм, модерн, історизм, конструктивізм, «сталінська» класика
Найважливіші споруди	; Дім «Торговельно-промислового товариства Ф. Г. Бажанова и А. П. Чувалдиной» (С.-Петербург), Педагогічний музей, особняк Ковалевського, Будівля Ольгинської гімназії, 1-й житловий будинок лікаря (Київ)
Містобудівні проекти	; Проект планування міста Мурманська, Селище ХТЗ — «Соцмістечко „Новий Харків“»;
Реставрація пам'яток	; Маріїнський палац, Червоний корпус Київського університету (Київ)
Науковий ступінь	; доктор архітектури (1946)
Учні	; Заболотний Володимир Гнатович, Юрченко Петро Григорович і Каракіс Йосип Юлійович;
Нагороди	; Помилка Lua у Модуль:Wikidata/Medals у рядку 310: attempt to call global 'throwError' (a nil value).;
Діти	; ·Альошина Ольга Павлівна;
Автограф	;
	; Джерела:; ; Українська радянська енциклопедія, ЕСУ; ; ; Енциклопедія історії України; ; ;
	; Альошин Павло Федотович у Вікісховищі?

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Альошин.

Альо́шин Павло́ Федо́тович (20 лютого [4 березня] 1881(18810304)^[1]^[2], Київ, Російська імперія — 7 жовтня 1961, Київ, Українська РСР, СРСР) — український та радянський архітектор та педагог, дійсний член Академії архітектури УРСР (1945—1958), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958), доктор архітектури (з 1946). Автор більш ніж десяти архітектурних шедеврів, в основному в стилі російської та радянської класичної архітектурної школи, модерну та конструктивізму.

Зміст

1 Біографія

2 Рання творчість

3 Радянський період

4 Споруди
- 4.1 Житлові будинки
- 4.2 Суспільні будівлі
- 4.3 Містобудівництво

5 Архітектурні конкурси

6 Факти

7 Примітки

8 Джерела

Біографія |

Народився в Києві. Дід Альошина був кріпаком-умільцем з Курської губернії, батько — простим теслею, який в роки «будівельної лихоманки» став артільником, а згодом підрядником.

У 1899 році отримав середню освіту. Деякий час навчався в художній школі Миколи Мурашка. У 1904 році закінчив у Петербурзі Інститут громадянських інженерів із відзнакою за найкращий архітектурний проект, нагородою за найкращий звіт та званням громадянського інженера.

У 1917 році закінчив в Петрограді Академію мистецтв із званням митця-архітектора, навчався в майстернях Ієроніма Кітнера і Леонтія Бенуа.

З метою вивчення архітектури та подальшого вдосконалення у 1900, 1902, 1908, 1911 та 1917 роках відвідував Німеччину, Францію, Велику Британію, Австро-Угорщину, Швейцарію, Туреччину, Грецію, Італію та Норвегію.

Викладав у Київському архітектурному інституті, в подальшому Київському художньому інституті (1923—1930 рр.).

Один із засновників та професорів архітектурного та художнього інститутів в Києві. Найвідоміші учні Альошина — Володимир Заболотний, Петро Юрченко, Георгій Волошинов та Йосип Каракіс, Олександр Колесниченко, Яков Штейнберг тощо.

Могила архітектора

Помер 7 жовтня 1961 року. Похований у Києві на Лук'янівському кладовищі (ділянка № 15, ряд 3, місце 54-1; надгробок — стела із сірого граніту з горельєфом, факсиміле підпису; скульптори Флоріан Коцюбинський, Ксанфій Кузнецов, архітектор Анатолій Ігнащенко)^[3]. Поруч з ним похована його родина: онука Вікторія Рималіс-Альошина (1946–1947); дочка Ольга Альошина (1914–1984); дружина Ольга Федорівна Альошина (1893–1979); дочка Оксана Павлівна Альошина (1912–1928); зять, чоловік Ольги, Рималіс Емануїл Абрамович (1908–1977).

Рання творчість |

Працював над будівлею «Торговельно-промислового товариства Ф. Г. Бажанова та А. П. Чувалдиной» по вул. Марата, 72 в Санкт-Петербурзі в 1906—1909 рр.

Проектував особняк Ковалевського по вул. Пилипа Орлика, 1/15 в Києві в 1911—1913 рр.

Прибутковий будинок по вул. Олеся Гончара, 74 в Києві — 1909—1910 рр.

Прибутковий будинок по вул. Виноградній, 5 в Києві — 1912—1914 рр.

Будівля Педагогічного музею. Проектування та будівництву цієї найвідомішої споруди Альошина передували трагічні події. Будівництво народної аудиторії було заборонено. Але завдяки підтримці Семена Могилевцева, відомого київського мецената, який надав 500 тисяч рублів, праця архітектора не пропала. Могилевцев вирішив замість «небезпечної» народної аудиторії збудувати «Педагогічний музей».

Педагогічний музей в Києві

Ідея задовольнила владу, і роботи продовжувалися. У зв'язку із тим, що закладка музею відбулася 30 червня 1910 року, в день народження спадкоємця Олексія, його було названо на честь Цесаревича Олексія.
За вимогою Могильовцева, дід якого був кріпаком, відкриття музею мало відбутися під час святкування 50-річчя відміни кріпацтва. Будівництвом керував відомий київський підрядчик Лев Гінзбург, і протягом року усі роботи було завершено. Відкриття музею відбулося 28 вересня 1911 року
До цієї дати відомий київський ювелір Йосип Маршак виготовив срібний макет будівлі, що нині знаходиться в експозиції Національного музею історії України.

Свою поразку у Всеросійському конкурсі на будівлю Губернського земства по вул. Володимирській, 33 в Києві, Альошин оцінив як поштовх до нового повороту у творчій біографії. Він вирішив подолати нестачу художніх знань (а саме це він вважав причиною невдачі) навчанням в Імператорській Академії мистецтв в Санкт-Петербурзі, у професора Леонтія Бенуа, таким чином додаючи до звання громадянського інженера звання архітектора-митця. У 1914 році він знов стає студентом.

Прибутковий будинок по вул. Володимирській, 19 в Києві (не зберігся) — 1914 рік.

Будівля колишньої Ольгинської жіночої гімназії, зараз тут розміщуються установи Національної академія наук України, 1914—1917 роках.

У 1917 році разом з професором Григорієм Дубеліром розроблений проект планування курорту-саду «Комперія» в Криму, пл. близько 100 десятин.

У 1917—1918 роках разом с професором Дубеліром розроблений проект планування міста Мурманська.

Радянський період |

У 1917—1920 роках брав участь у частковій реконструкції Києва.

З 20 липня 1918 року до 4 серпня 1920 року був головним архітектором Києва.

Перший житловий будинок лікаря в Києві

2 грудня 1920 року — Рада з реорганізації Київського політехнічного інституту, професія на кафедрі «Історія і теорія архітектури».

У 1921—1922 роках розробив 15 проектів будівлі єдиної трудової школи для селищ Київської губернії.

У 1923 році розробив проект будівлі для працівників Миронівської селекційної станції.

З 1 червня 1922 року до 1 листопада 1924 року перебував на посаді Київського губернського архітектора.

У 1923 році перейшов професором до Київського архітектурного інституту.

У 1924 році за дорученням Губвиконкома розроблений проект Робітничо-Селянського палацу праці у м. Києві.

У 1924 році, спільно із своїми учнями, розробив проект театру для м. Ростов-на-Дону. Здобув 5-ту премію.

У 1927 році, спільно з професором Олександром Вербицьким, розробив 2 проекти пасажирського вокзалу станції Київ-Пасажирський. Проект здобув 1-шу та 2-гу премії.

1-й житловий будинок лікаря, 1928—1930 роки.

У 1928 році розроблений для Харкова, за участю Володимира Заболотного та Петра Юрченка, проект Палацу Уряду. 5-та премія.

У 1929 році розроблений, спільно з Георгієм Волошиновим та Йосипом Каракісом, проект будівлі взірцевої школи для Києва на 18 класів.

У 1930—1931 роках розроблений проект планування міста на 113 тисяч осіб для селища ХТЗ — «Соцмістечко „Новий Харків“».

2-й будинок «Радянського лікаря», 1932—1935 роки (спільно з Олександром Колесниченком).

2-й будинок Академії, 1934—1935 роки.

У 1934 році розроблений проект за дорученням Академії Наук УРСР Нового ботанічного саду у Києві в Голосієві.

Загальносоюзний Будинок оборони, 1934—1935 рр. (спільно з Олександром Колесниченком).

Меморіальна дошка Павлові Альошину в Києві

Реконструкція готелю «Гранд-отель», 1934—1936 роки (спільно з Олександром Колесниченком).

1-й та 2-й будинки ВУСПС, 1934—1937 роки.

Будинок Піонерів, 1934—1935 роки, спільно з Ольгою Альошиною.

Інститут фізики Академії Наук УРСР, 1935—1936 роки.

Конкурси на проект комплексу Урядового центру в Києві (керівник творчого колективу) — 1935—1937 роки.

Інститут Геології, 1937—1937 роки.

У 1937 році було прийнято рішення про створення українського філіалу музею Леніна в Києві.

У 1939 році розроблений проект планування музею Леніна в Києві.

У 1944 році почалася реконструкція Маріїнського палацу для ЦК КП(б)У (архітектори Франческо Бартоломео Растреллі та Карл Маєвський). Продовжувалася у 1949 році.

1944 рік — Проект відбудови головного корпусу Київського Державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Професор Київського Художнього інституту.

1945 рік — виконуючий обов'язки директора Інституту відбудови міст та сел України.

У 1945 році присуджена 2-га премія за конкурсний проект відбудови Хрещатика (за участю Олександра Колесниченка).

Дійсний член Академії архітектури УРСР, член Президіума та віце-президент Академії архітектури УРСР.

1952 рік — конкурсний проект станції метрополітену «Київська-Кільцева» у Москві.

Помер 7 жовтня 1961 року в Києві після інсульту, похований на Лук'янівському цвинтарі.

У зв'язку із 100-річчям від дня народження (дата увійшла до календаря ЮНЕСКО) на будинку № 17 на Великій Житомирській вулиці, де жив архітектор, встановлення меморіальна дошка.

Споруди |

Житлові будинки |

Будівля Торговельно-Промислового Товариства Бажанова та Чувалдіної на вул. Марата, 72 у Санкт-Петербурзі — 1906—1910 роки.

Прибутковий будинок на вул. Олеся Гончара, 74 у Києві — 1909—1910 роки.

Маєток Ковалевського на вул. Пилипа Орлика, 1/15 у Києві — 1911—1913 роки.

Прибутковий будинок на вул. Виноградній, 5 у Києві — 1912—1914 роки.

Прибутковий будинок на вул. Володимирській, 19 у Києві (не зберігся) — 1914 рік.

1-ий житловий будинок лікаря на вул. Великій Житомирській, 17 у Києві — 1928—1930 роки.

2-ий житловий будинок лікаря на вул. Заньковецькій, 5/2 у Києві (співавтор Олександр Колесниченко) — 1932—1935 роки.

Житловий будинок на вул. Лютеранській, 28 у Києві (співавтори Олександр Колесниченко та Г. А. Любченко)

Суспільні будівлі |

Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія

Будівля Ольгинської гімназії на вул. Богдана Хмельницького, 15 у Києві — 1909—1914 роки.

15 проектів будівель шкіл для сел Київської області (деякі збудовані) — 1921—1922 роки.

Комплекс Селекційної станції у м. Миронівка Київської області — 1923 рік.

Будівля взірцевої школи № 71 у пер. Польовому, 10 у Києві (спільно з Георгієм Волошиновим та Йосипом Каракісом) — 1929 рік.

Реконструкція готелів «Інтурист», «Континенталь» у Києві — 1932 рік.

Будівля Всеукраїнського Будинку Оборони на вул. Хрещатик, 1 у Києві (спільно з Олександром Колесниченком, не зберіглася) — 1934 рік.

Реконструкція готелю «Гранд-отель» у Києві (спільно з Олександром Колесниченком, не зберігся) — 1934 рік.

Відбудова Київського університету ім. Т. Г. Шевченка в Києві — 1944 рік.

Відбудова Маріїнського палацу у Києві — 1944 рік.

Містобудівництво |

Конкурс на проект планування міста-саду «Зелений Петроград» в районі Петрограда (3-я премія) — 1917 рік.

Проект планування курорта-саду «Комперія-Сарич» в районі Ласпі в Криму (спільно з Григорієм Дубеліром) — 1917 рік.

Проект планування міста Мурманська (спільно з Григорієм Дубеліром) — 1917—1918 роки.

Проектування та будівництво соцміста «Новий Харків» (керівник творчого колективу) — 1930—1932 роки.

Участь у конкурсах з проектування комплексу Урядового центру у Києві (керівник творчого колективу) — 1935—1937 роки.

Проект планування кварталу музею Леніна в Києві — 1939 рік.

Конкурсний проект відбудови Хрещатика в Києві (за участю Олександра Колесниченка — 2-га премія) — 1945 рік.

Архітектурні конкурси |

Конкурс на будівлю взірцевого 4-класного училища на вул. Ярославів Вал, 40 у Києві (1-а премія. Збудована за проектом архітектора Павла Голландського, зараз Інститут театрального мистецтва) — 1903 рік.

Конкурсний проект будівлі реального училища для м. Вятки (спільно з Б. І. Конецьким) — 1905 рік.

Конкурсний проект будівлі комерційного училища у Казані (4-та премія) — 1906 рік.

Конкурсний проект будівлі гімназії в Єкатеринбурзі (спільно з Б. І. Конецьким) — 1909 рік.

Конкурсний проект чотирьох будівель шкіл для різних міст Росії (2-га премія) — 1909 рік.

Конкурсний проект фасаду Київської публічної бібліотеки в Києві — 1909 рік.

Конкурс на проект будівлі Губернського земства в Києві (1-ше місце посів проект академіка архітектури Володимира Щуко. Зараз будівля СБУ) — 1913 рік.

Конкурс на проект планування міста-сада «Зелений Петроград» (3-тя премія) — 1917 рік.

Конкурс на проект театру в Ростові-на-Дону (спільно з учнями, 5-та премія) — 1924 рік.

Конкурс на проект фасаду залізничого вокзалу в Києві (спільно з Олександром Вербицьким, 1-ша і 2-га премія) — 1927 рік.

Конкурс на проект Палацу Уряду в Харкові (спільно з Володимиром Заболотним и Петром Юрченко, 5-та премія)

Конкурс на проектування і спорудження будівлі взірцевої школи в Києві (спільно з Георгієм Волошиновим і Йосипом Каракісом, 1-ша премія) — 1928 рік.

Конкурси на проект комплексу Урядового центру у Києві (керівник творчого колективу) — 1935—1937 роки.

Конкурсний проект відбудови Хрещатика в Києві (за участю Олександра Колесниченка, 2-га премія) — 1945 рік.

Конкурсний проект станції метрополітену «Київська-Кільцева» в Москві — 1952 рік.

Факти |

Дружина архітектора — Ольга Федорівна

«	В начале 1910-х годов П. А. сватается к Ольге Федоровне Мухортовой, красивой молодой женщине дворянского рода, выпускнице Смольного института, наполовину татарке (отец — крымский князь Мухорт, изменил фамилию на Мухортов, чтобы получить гражданство), наполовину шведке. Ее родители были категорически против этого брака. И только после завершения строительства Педагогического музея, когда Алешину было даровано именное дворянство, родители Ольги Федоровны согласились отдать ему руку своей дочери.	»
— Вадим Алешин^[4]

Примітки |

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Альошин Павло Федотович

↑ Дата народження — згідно з записом у метричній книзі Києво-Печерської Воскресенської церкви за 1881 рік.

↑ Альошин у автобіографіях та особових документах датою народження вказував 15 лютого (що відповідає 27 лютого за григоріанським календарем), однак за радянської влади святкував день народження 28 лютого (16 лютого за юліанським календарем).

↑ Кузнецов Ксанфий Андреевич [Изоматериал]: лич. дело чл. Союза художников УССР. — К., [б. и], 1950—1984. — 121 с. // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України: ф. 581, оп. 2, спр. 648. (рос.)

↑ Алешин Вадим.. Факты и байки. Архів оригіналу за 2012-04-18.

Джерела |

Альошин Павло Федотович // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 1 : А — Борона. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1977.

Альошин Павло Федотович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

Вечерський В. В. Альошин Павло Федотович // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. : іл. — ISBN 966-02-2075-8.

Архитектор Павел Алешин. Страницы жизни и творчества (рос.)

Павло Альошин — київський архітектор

Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин / К. : Будівельник, 1966.

Київ Архітектура Біографії

[1] Дата народження — згідно з записом у метричній книзі Києво-Печерської Воскресенської церкви за 1881 рік.

[2] Альошин у автобіографіях та особових документах датою народження вказував 15 лютого (що відповідає 27 лютого за григоріанським календарем), однак за радянської влади святкував день народження 28 лютого (16 лютого за юліанським календарем).

[3] Кузнецов Ксанфий Андреевич [Изоматериал]: лич. дело чл. Союза художников УССР. — К., [б. и], 1950—1984. — 121 с. // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України: ф. 581, оп. 2, спр. 648. (рос.)

[4] Алешин Вадим.. Факты и байки. Архів оригіналу за 2012-04-18.

搜尋此網誌